Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру
Геопортал адміністративно-територіального устрою України

Науково-дослідний інститут геодезії і картографії


Герб


Прапор

Тип:
КОАТУУ:3521700000
Змін всього:
Дата заснування/створення:1923
Рік віднесення до категорії міст:
Поділ міста:
Площа:1293433360.26406
Населення:▼ 35160336 ( 1.12.2011)
Густота населення:27.3 осіб/км²
Поштовий код:27000 — 27043
Телефонний код:+380-5253
Домені імена:
Телефонний код:
Назва мешканців:
День міста:
Міста-побратими:
Водойми:

Адреса:27000, Кіровоградська обл., Добровеличківський р-н, смт. Добровеличківка, вул. Кірова, 112, 5-17-99
Веб-сторінка:
Мер міста:
Голова держадміністрації:Яременко Олег Петрович
Голова ради:Ганжа Володимир Іванович

АТУ

Районів:1Списокна карту
Міських рад:1Списокна карту
Селищних рад:1Списокна карту
Сільських рад:21Списокна карту
Міст:1Списокна карту
Селищ міського типу:1Списокна карту
Селищ:0Списокна карту
Сіл:21Списокна карту

Відстань

До столиці:
До районного центру:
До найближчого міста:

Площа:1293433360.26406
Периметр:224946.351149278
Сусіди:Первомайський район Братський район Арбузинський район Вільшанський район Голованівський район Маловисківський район Новоархангельський район Новомиргородський район Новоукраїнський район


Карта на карту

Географічні координати: 31.163 48.370

Склад (23):

Сусіди:


Добровели́чківський райо́н  —адміністративно-територіальна одиницяу складіКіровоградської області України . Площа — 1 297 км². Адміністративний центр —смт Добровеличківка . Населення становить 35 336 осіб (на 1 лютого 2011 року).
Історія[ред.₴Давня історія Територія Добровеличківського району здавна була освоєна людьми, про що свідчать чисельні археологічні знахідки, найдавніші з яких датуються добою неоліту (VI–IV тис. до н. е.). Зокрема науковцями були досліджені поселення трипільської культури (IV — сер. III тис. до н. е.), пам`ятки доби бронзи (II тис. до н. е.), кіммерійського (IX–VIII ст. до н. е.), скіфського (VII–III ст. до н. е.) та сарматського (III ст. до н. е. — III ст. н. е.) часів[1].У цих степах жили колись трипільці. Біля села Федорівки в урочищі «Макітра»[2] та села Михайлівки в урочищі «Балка Куца»[3] виявлено залишки великого поселення трипільської культури IV–III тисячоліття до н. е. ще в 1970-ті роки науковцями проводились археологічні розкопки, численні знахідки яких підтверджують, що вони мали тут тривалий і надійний осідок. Про побут цього першого хліборобського племені розповідають і експонати місцевого краєзнавчого музею, який існує у селищі вже 17 років. Створений з ініціативи краєзнавців Дмитра Проскаченка та Василя Ноги, він сьогодні вражає і різноманіттям експозиції, і великим обсягом просвітницької роботи. Музей, який очолює ерудована і закохана в рідний край Любов Сидор, давно вже перетворився на візитну картку та предмет гордості району, де обов`язково бувають майже всі, хто відвідує Добровеличківку. Для невеликого селища (трохи більше шести тисяч мешканців) це справді унікальне явище[4]>.Територія району, зокрема, її північно-західна частина входила до складу земель, на яких за доби бронзи (кінець ІІІ початок І тисячоліття до н. е.) почало формуватися основне ядро протослов`янських племен. Поблизу сіл Показове і Федорівка досліджено біля 10 курганів-могильників. Мешканцями тут, як вважають дослідники, були прапредки східних слов`ян[5].Серед безлічі експонатів вирізняються кам`яні ступа, зернотерка і пестик, знайдені в урочищі Макітра. Науковці вважають, що там була ціла трипільська майстерня з виготовлення таких комплектів. Цим речам приблизно п`ять тисяч років. Завершує цю частину експозиції інша кам`яна ступа кінця XIX — початку XX століття. Не можна сказати, що музей має абсолютні копії, але основні принципи їхньої будови дуже схожі, що є певним підтвердженням сталого, закоріненого, осідлого життя мешканців багатого на чорноземи краю, які з давніх давен займалися хліборобством[6].Знаходили на території району і залишки Черняхівської культури, колекції римських монет — речі, що свідчать про тісні зв`язки краю з Давньою Грецією і Римською імперією. Тут перетиналися давні шляхи — Чумацький і Чорний, вздовж яких рясніли скіфські могили, що й досі зберігають у собі чимало таємниць, адже в археологічному плані район досліджений всього на два відсотки[7].Неподалік від села Липняжка в селі Глодоси Новоукраїнського району знайдено скарб із багатьх ювелірних прекрас, а в селі Трояни нашого Добровеличківського району знайдено велику кількість Римських монет[8].Різні народи жили або кочували на землях Добровеличківщини, витісняючи або асімілюючи попередників. Побували тут кіммерійці, скіфи, сармати, готи, гунни, обри (авари), хозари, угри, печеніги, русичі, половці, монголо-татари, литвини, кримчаки[9].В часи від 4 ст н.д. в цих краях мешкали (згідно з літописними данними)антита їх нащадкиуличі , яких витіснили або асимілювалипеченіги . Пізніше печенігів витіснилиполовці , а тих —монголо-татари .У1362році між сучасними селами Добрянкою і Тишківкою в урочищі Татарка під орудою князя Ольгерда відбулася перша велика переможна битва з трьома татарськими ханами. З боку русько-литовських сил у ній брали участь загони місцевого боярства з Київщини та Чернігово-Сіверщини, воїни князя Любарта з Волині та князів Коріатовичів з Поділля, тобто, у переважній більшості наші земляки, українці. Саме вони за 18 років до Куликовської битви здолали татар. Перемога Литовсько-руського війська змусила татар відступити до Криму. Але славну битву на Синіх водах російська і радянська історіографії, щоб не порушувати систему імперських світоглядних цінностей, воліли замовчувати, наголошуючи на вирішальному значенні Куликовської битви. Отож, вона ще чекає своїх дослідників (розкопки в Татарці проводили студентські експедиції під керівництвом кандидата історичних наук Нінелі Бокій) і популяризаторів[10]. [ред.₴В складі Запорозької Січі УXVI століттіу степах так званогоДикому Поліпочали з`являтися козаки — український військовий і селянський люд, який переходив на незаймані землі, щоб позбутися зростаючого гніту своїх феодалів. Поступово ця територія відійшла доЗапорізької Січі . Наприкінці XVI — початку XVII століть кордони козацьких земель досягай берегів Чорного Ташлика і Синюхи.1596 року в селі Липняжка тут стало табором козацьке військо на чолі з Северином Наливайком[11].Із покоління в покоління передається розповідь про те, як територією краю проходили війська Богдана Хмельницького після битви з поляками під Жовтими Водами. Загони козацького полковника І. Д. Сірка, базуючись неподалік сучасних кордонів краю, підтримали народне повстання 1664–1665 років і забезпечили оборону цієї території від нападу об`єднаних польсько-татарських військ, що сприяло швидкому заселенню земель (у тому числі й території району) вихідцями з північних та східних областей сучасної України[12].За реєстром Війська Запорозького 1756 року значиться, що на території краю розміщувався курінь Величківський, який складався з 358 вихідців з місцевих поселенців[13].Після Андрусівської угоди 9 січня 1667 р.Запорізька Січстала перебувати під спільним контролем Речі Посполитої та Московського царства.Турецькі та кримськотатарські війська неодноразово спустошували територію краю. Так, у 1677–1678 роках, під час походів на Чигирин, вогненним смерчем пронеслись вони через річку Сухий Ташлик[14].Бахчисарайський мирний договір 13 січня 1681 р., яким закінчилася московсько-турецька війна 1677–1681 рр., закріпивЗапорожжяза Московією, що було підтверджено мирним договором з Польщею, підписаним у Москві 6 травня 1686 р. (так званий Вічний мир).22 жовтня 1705 р. внаслідок довгих переговорів після війни 1686–1699 рр. і проведення у1705  р. розмежування російських і турецьких володінь, був укладений Межевий трактат, за яким територіяДикого Поля  — степовий простір між Синюхою, Південним Бугом і Дніпром, — відійшла до Росії[15].14 травня1709року, у зв`язку з переходом гетьмана Івана Мазепи та запорожців під час Північної війни на бік шведів,Запорізька Січбула знищена російськими військами, проте незабаром її було відновлено під захистомОсманської імперії(оскількиЗапорізька Січвизнала васальну залежність відОсманської імперії , а внаслідок російсько-турецької війни1710 – 1713  рр. Російська Імперіяпогодилась з цим переходом) — Олешківська Січ. У1734  роціЗапорізьку Січрозірвала васальні стосунки зОсманською імперієюі погодилась на васальну залежність від Російської Імперії  — Нова Січ — наслідком чого стала російсько-турецької війна1735 – 1739рр, яка закінчилась Бєлградським мирним договором 18 вересня1739  р. і територія сучасного Добровеличківського району ввійшла до складуБугогардівської паланки [16].У 1752 р. північна окраїна Добровеличківщини була вилучена російською імперською адміністрацією з земельЗапорізької Січідо створеної згідно указу 24 грудня 1751 р. військово-поселенської області Нової Сербії, сенатським указом 18 серпня 1753 р. більша її частина була віддана під Новослобідське козаче поселення, з якого указом 14 травня 1754 р. було сформовано Новослобідський козачий полк. Сотенними слободами полку були села Красна (Липняжка) і Тишківка. У 1759 р. Новослобідський полк був приєднаний до Нової Сербії, але у 1761 р. знову відокремився. У 1764 р. Нова Сербія і Новослобідський полк були скасовані, а їх територія під назвою Єлисаветградської провінції ввійшла до складу створеної указом 22 березня 1764 р. Новоросійської губернії. У 1769 р. в Єлисаветградській провінції був поселений Молдавський гусарський полк. Села Піщаний Брід (3-тя), Липняжка (9-та) і Тишківка (13-та) були тоді ротними поселеннями полку[17]. [ред.₴Російська окупація 1775–1917 роки Після знищення російським царатом у1775  роціЗапорізької Січіїї землі (в тому числі і землі району) були роздані російським поміщикам. У ті часи поселення називалися від прізвищ господарів: Юр`ївка (поміщик Юрьєв), Дрибушівка (Дрибушівський), Крамарове (Крамар), Завадське (Завадський) і т.д[18]. Село Олександро-Акацатове (звідки родом перший комендант Кремля Яків Стрижак), яке зберегло у своїй назві ім`я колишнього власника, відставного майора чи капітана. Село Любомирка колись належало генерал-лейтенанту, польському князю Ксаверію Любомирському, а «…деревня Липнягово (нинішня Липняжка) принадлежала майорше Дегаскуловой, и часть — майору фон Дитриху»[19].У 1775 р. провінції Новоросійської губернії були поділені на повіти і територія сучасного Добровеличківського району ввійшла до складу Катерининського (з 1781 р. — Ольвіопольського) повіту.У кінці 1782 р. провінційний поділ було скасовано, потім за указом 30 березня 1783 р. Новоросійська губернія була реформована у Катеринославське намісництво. Добровеличківська територія знаходилася у складі його Ольвіопольського повіту (указ 22 січня 1784 р.). За указом 4 вересня 1784 р. адміністративний центр Ольвіопольського повіту було переведено у Новомиргород з перейменуванням повіту на Новомиргородський. За указом 27 січня 1795 р. Новомиргородський повіт увійшов до складу новоствореного Вознесенського намісництва. 12 грудня 1796 р. намісництво було скасоване і Новомиргородський повіт з перейменуванням на Ольвіопольський (указ 29 серпня 1797 р.) опинився у новоствореній Новоросійській губернії.У1796було засновано Добровеличківку — майбутній адміністративний центр Добровеличківського району. Перша назва селища, Величківка, утворена від прізвища засновників — Величковських, які походили зі старшинського козацького роду. Пізніше селище отримало назву Ревуцьке — за прізвищем наступних власників навколишніх земель братів Петра та Олексія Ревуцьких.За указом 8 жовтня 1802 р. про розділ Новоросійської губернїі Ольвіопольський повіт став складовою частиною Миколаївської губернії. 15 травня 1803 р. Миколаївська губернія у зв`язку з переведенням адміністративного центру була перейменована на Херсонську. З указом 16 квітня 1817 р. про перетворення Бугського козацького війська (сформованого з Молдавського гусарського і Новонавербованого козацького полків та значного контингенту болгарських переселенців) у Бугську уланську дивізію розпочалося створення військових поселень. Південна частина території Добровеличківщини відійшла до 12-го кавалерійського округу Південних військових поселень, в якому дислокувався 4-й Бугський уланський полк (з 1830 р. — Ольвіопольський уланський полк) 3-ї Бугської уланської дивізії — в с. Піщаному Броді стояв його 2-й ескадрон. Північна частина території відійшла до 6-го кавалерійського округу, в якому дислокувався 2-й Український уланський полк (з 1830 р. — Новоархангельський уланський полк) 3-ї Української уланської дивізії — в с. Тишківці стояли 3-й і 4-й взводи його 2-го ескадрону, в с. Липняжці — 3-й і 4-й взводи 3-го ескадрону.На початку ХІХ століття на території сучасного району було 14 населених пунктів, які увійшли до складу Ольвіопільського повіту (до 1795 року Новомиргородський). 1795 року утворено Ревуцьку волость (назва походить від містечка Ревуцьке (сучасна Добровеличківка)[20]. У 1840 році Ревуцьке, як центр волості, стає містечком. На 1859 рік тут було 158 дворів і 1344 жителів[21].6 грудня 1828 р. в зв`язку з передачею земель у військове відомство Ольвіопольський повіт був скасований. За указом 4 червня 1857 р. військові поселення почали ліквідовуватися, але Ольвіопольський повіт не було відновлено і територія майбутього Добровеличківського району опинилася в Єлисаветградському повіті Херсонської губернії.Величківка стала містечком 1822 року, Ревуцьке підтвердило цей статус у 1848 р. У 1873–1880 роках у землевласника П. Ревуцького працювали на обробітку його земель 23 376 безземельних чоловіків і 25 536 жінок[22].До 1880 року на всю волость був єдиний медичний пункт, того року його перетворено на земську лікарню (20 ліжок). У червні 1880 року тут відбувся медичний з`їзд, в якому брали участь представники медичних установ південної та центральної України[23].З 1883 р. офіційною назвою містечка стає Добровеличківка[24]. Малоземелля спричинило невдоволення місцевих селян, особливої сили набрали заворушення у 1905 році[25]. [ред.₴Визвольні Змагання 1917–1921 роки Справжні зразки боротьби за незалежність України продемонстрували наші земляки під час національно-визвольних змагань 1917–1920 років. Тричі, у1919році перебував у нашому краї видатний діяч часів Визвольних ЗмаганьНестор Іванович Махно . Родом з селаПіщаний Брідпоходить дружина Нестора Івановича — Галина (Гашка) Андріївни Кузьменко.Саме у Добровеличківці Нестор Івановичвидав свій Наказ № 1, який можна назвати спробою організації післявоєнного устрою держави. Написаний він російською мовою. Подальші свої укази Нестор писав лише українською. Науковий співробітник краєзнавчого музею Владислав Колесниченко вважає, що це наслідок впливу на Махна саме Галини Кузьменко, вчительки сільської школи, свідомої українки. Владислав Миколайович передає розповідь своєї тещі (теж, до речі, Галини Кузьменко). Нестор Махно зупинявся в її бабусі на ночівлю і лишив по собі дуже приємні враження: простий, приязний у спілкуванні, не цурався роботи, не ставив себе над іншими.На приміщенні колишньої двокласної сільської школи в якій навчалася Галина Андріївна, встановлено меморіальну дошку[26].У своїх наказах, що були видані на території краю, Н.Махнозакликав до справедливості, порядності, забороняв єврейські погроми. До речі, у Добровеличківці до революції добру половину населення становили євреї (їх з`явилось тут дуже багато після знищення Запорозької Січі). Було тут дві синагоги, 52 єврейські лавки. Вітер революції, що загрожував погромами, розкидав цю «осідлість». А нині у Добровеличківці немає навіть національного культурно-єврейського товариства, та й будь-яких інших немає. Діє один єдиний православний храм — Свято-Миколаївський Московського патріархату.Біля села Липняжка у Сухому Ташлику замулено броньовик часів Визвольних Змагань[27]. [ред.₴Перша радянська окупація 1920–1941 років Від початку Визвольних Змагань територія району відносилась до влади Центральної Ради.На початку лютого 1918 року в Добровеличківській волості встановлено радянську владу й обрано волосний комітет (голова М. Титаревич), а вже в березні волость їх було вибито австро-німецькими військами. У відповідь на знущання окупантів над мирним населенням було створено партизанський загін. На околицях села Липняжки він вступив у бій із загарбниками, але сили були нерівні, народні месники були оточені та зазнали поразки[28].У листопаді 1918 року австро-німецькі війська залишили територію району. У серпні 1919 року волость захопили денікінці, 1 лютого 1920 року під натиском Червоної Армії ці війська залишили волость.У червні 1920 року в краю встановлено радянську владу[29].У травні 1919 р. з Херсонської губернії виділилася Одеська губернія, що було підтверджено спеціальною постановою Всеукрревкому 28 січня 1920 р. В Одеській губернії був створений Первомайський повіт, до складу якого ввійшла територія Добровеличківщини.1921–1922 роки створюються перші колективні господарства у Добровеличківці — «Поступ», «Слава», у с. Піщаний Брід — «Червона Зірка», «Віхи Леніна», у селі Липняжці — «Селянська допомога», «Хлібороб», які об`єднали тут біля 40 % селянських господарств[30].У 1923 р. згідно з постановою ВУЦВК від 7 березня, затвердженою 2-ю сесією ВУЦВК 12 квітня 1923 р., в Одеській губернії був утворений Первомайський округ і в його складі — Добровеличківський район. За постановою ВУЦВК від 3 червня 1925 р. губерніальний поділ був ліквідований, а округи підпорядковані безпосередньо центрові. Постановами ВУЦВК та РНК УРСР від 13 червня 1930 р. Первомайський, а 12 вересня — решта округів були ліквідовані і встановлена двоступенева система управління (район — центр). 9 лютого 1932 р. в ряді перших 5-ти областей України була створена Одеська область з Добровеличківським районом у своєму складі. [ред.₴Голодомор У 1932–1933 рр. територію району охопив тотальний голод. Становище склалося катастрофічне. Посівна 1932 року затягнулася до червня через зливи. Через погодні умови просапні культури не оброблялися, частина посівів загинула, а те, що дозріло, майже наполовину залишилось не зібраним.Голодуючим селянам держава не допомагала, навпаки — забрала все до зернини. Наслідки цього були жахливі. Вмирали люди сім`ями і хуторами. Так, лише в Добровеличківці померло понад 400 чоловік[31], третина померлих — діти. В списках померлих, що їх зібрали місцеві краєзнавці, в графі «Де поховано?» значиться й таке: «Похований у погребі», «Похована на городі», «Похована під піччю», а то й хоронити було нікому — «з`їли здичавілі тварини»[32]. Розкуркуленню і репресіям було піддано біля 5 % селянських дворів[33]. У 1935 р. за постановами ВУЦВК від 23 січня та 17 лютого в Одеській області були утворені Піщанобрідський та Тишківський райони. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 10 січня 1939 р. була створена Кіровоградська область, серед 30 районів якої були Добровеличківський, Піщанобрідський і Тишківський райони. [ред.₴Німецька окупація 1941–1944 років З перших днів війни 12 740[34] жителів району були мобілізовані до складуЧервоної Армії . У м. Помічна і с. Піщаний Брід створено підпільні групи і сформовано партизанський загін ім. Ворошилова(командир Ю. А. Фрединський)[35].У другій половині липня 1941 року під тиском німецьких військ частини Південно — Західного фронту відступили на територію Добровеличківського і сусідніх районів. 2 серпня 1941 року було оточені війська 6-ї і 12 — ї радянських Армії («Уманський котел»), в тому числі 18 номерів дивізій (командуючі Арміями І. М. Музиченко, П. Г. Понеделін)[36].4 серпня 1941 року — територія Добровеличківського району була зайнята німецькими військами[37].За роки окупації на території району загинуло близько 500 мирних громадян. На роботи до Німеччини були вивезено 915 молодих людей. У таборах загинуло понад 2 тисячі військовополонених.Усього на території сучасного Добровеличківського району в роки радянсько-німецької війни вели боротьбу проти німців 280 партизан та 236 підпільників.У братських могилах поховані понад 1 400 бійців і командирів, які брали участь у боях і загинули на території району в 1941–1944 роках.Усього за роки радянсько-німецької війни загинули і пропали безвісти за різними даними 5 093[38], 5178[39] або 5308[40] жителів району. У роки війни безпосередньо на фронтах перебували 85 жінок, 23 з них загинули на полі бою. Орденами і медалями нагороджено 6 286 чоловік, шестеро з них удостоєні звання Героя Радянського Союзу.Ось вони — Героя Радянського Союзу, уродженці Добровеличківщини: Бондар Володимир Павлович, Іщенко Василь Каленикович, Лев Борис Давидович, Мацієвич Василь Антонович, Усенко Іван Романович, Шемендюк Петро Семенович.Під час німецької окупації 1941–1944 рр. Добровеличківський, Піщанобрідський і Тишківський райони входили до Первомайського гебітскомісаріату Миколаївського генеральства, підпорядкованого Райхскомісаріату України.19 березня 1944 року останнім населеним пунктом, звідки радянськими військами було вибито німецькі, стало село Перчунове Добровеличківського району. [ред.₴Друга радянська окупація 1944–1991 роки За указами Президії Верховної Ради УРСР 7 червня 1957 р. був ліквідований Тишківський район, 12 листопада 1959 р. — Піщанобрідський район, їх території укрупнили Добровеличківський район.30 грудня 1962 р. згідно з указом Президії Верховної Ради УРСР відбулося великомасштабне укрупнення районів Кіровоградської області і за рахунок земель ліквідованого Вільшанського району територія Добровеличківського району стала найбільшою за всю його історію. У 1967 р. , з відновленням Вільшанського району, межі Добровеличківського району набули сучасного вигляду.Понад сто молодих солдатів і офіцерів з Добровеличківщини воювали в Афганістані, дев`ятьох привезли додому в цинкових трунах[41].У ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС брали участь 447 мешканців району[42]. [ред.₴Незалежність У липні 1991 року у точці географічного центру України встановлено тимчасовий пам`ятний знак з написом "Тут буде встановлено пам`ятний знак «Географічний центр України». 24 серпня 2002 року, у День Незалежності України, на цьому місці урочисто відкрито пам`ятний знак: 24-х тонна стелоподібна брила із сірого граніту здобутого у місцевому кар`єрі, на лицевій стороні брили табличка з чорного граніту на якій викарбовано Державний герб України (тризуб), нижче напис «Географічний центр України», ще нижче картографічне зображення: контури україни в рамкі з картографічною сіткою (позначені та підписані мередіани та паралелі); також позначено м. Київ, р. Дніпро та спеціальними значками і підписами крайні точки території України (мис Сарич, Петровське, Червона Зірка та Чоп), точка географічного центру — Добровеличківка та герб Добровеличківського району.