Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру
Геопортал адміністративно-територіального устрою України

Науково-дослідний інститут геодезії і картографії


Герб


Прапор

Тип:
КОАТУУ:6322000000
Змін всього:
Дата заснування/створення:1923
Рік віднесення до категорії міст:
Поділ міста:
Площа:856609248.690179
Населення:▼ 94160826 ( 1.02.2012)
Густота населення:105.4 осіб/км²
Поштовий код:62300—62371
Телефонний код:+380-5763
Домені імена:
Телефонний код:
Назва мешканців:
День міста:
Міста-побратими:
Водойми:

Адреса:62300, Харківська обл., Дергачівський р-н, м. Дергачі, пл. Перемоги, 5а, 3-21-30
Веб-сторінка:
Мер міста:
Голова держадміністрації:Алексейчук Віталій Володимирович[1]
Голова ради:

АТУ

Районів:4Списокна карту
Міських рад:1Списокна карту
Селищних рад:9Списокна карту
Сільських рад:46Списокна карту
Міст:1Списокна карту
Селищ міського типу:9Списокна карту
Селищ:1Списокна карту
Сіл:45Списокна карту

Відстань

До столиці:
До районного центру:
До найближчого міста:

Площа:856609248.690179
Периметр:239527.241454487
Сусіди:Золочівський район Харківський район Нововодолазький район Валківський район Богодухівський район



Дергачі́вський райо́н  —адміністративно-територіальна одиницяпівнічній частиніХарківської області , частина історичноїСлобожанщини . Населення район становить 94 826 осіб (на 1 лютого 2012 року). Датою заснування району вважається 7 березня 1923 року, коли маріонетковий уряд радянської України затвердив новий адміністративно-територіальний поділ окупованих територій УНР. Повіти і волості було замінено на округи і райони. До Харківського округу тоді входило 24 райони, в тому числі Деркачівський і Козачолопанський (ліквідований у 1925 році). Село Деркачі у 1943 році було переіменовано на село Дергачі. Тепер це місто Дергачі Харківської області.
Історія У старих українських літописах і документах ХVІ—ХVІІ століть місцевість називали «Диким полем». Активне заселення цих територій припадає на добу гетьмана всія УкраїниБогдана Хмельницького . [ред.₴Козаччина Перша згадка про Деркачі —1660 . Тоді жило 26 родин переселенців із Правобережжя, а пізніше серед мешканців слободи з`являютьсякозаки . Деркачівська козацька слобода стає невід`ємною частиною великої лінії місць-фортець так званої «Бєлгородської лінії», яка захищала від набігівтатарпівденні кордони Російської імперії.Під час нападу кримських татар1680Деркачі зруйновані й лише в 30-х роках ХVІІІ століття спорудили нову фортецю.Деркачі були сотенним поселенням з двома сотнями під керуванням отамана і єсаула. За історичними свідченнями, у другій половині ХVІІІ століття першою Деркачівською сотнею керували сотник Яків Ковалевський, один отаман, два єсаули і 40 козаків. У другій Деркачівській сотні, куди входило й село Черкаська Лозова, був сотник Яків Квітка і 16 козаків. У кінці ХVІІІ століття сотником у Деркачах був Іван Горленко. Найбільші бойові укріплення були в Козачій Лопані. Саме тут у ХVІІІ столітті виникло декілька військових поселень.Багато населених пунктів Дергачівського району виникли у ХVІІІ столітті. Так, Вільшани були засновані близько1655вихідцями з Богуславської Вільшани на Київщині, що тікали на Слобожанщину від мобілізації до діючої української армії.1709вільшанські козаки зрадили єдинокровну Гетьманщину і у складі військ Харківського полку брали участь уПолтавській битвіна боці московського агресора. 1650виникли села Гаврилівка, Мала Данилівка, Пересічне, Черкаська Лозова, Руська Лозова й Прудянка. Але це була далеко не перша хвиля поселень на території району, про що свідчатькурганита сліди поселеньскіфськогочасу (V—ІІІ ст. до н. е.), а такожЧерняхівської(ІІ—ІV ст. до н. е.) таСалтівської(VІІІ—Х ст.) культур. [ред.₴Російська імперія У ХVІІІ столітті Слобожанщина втратила автономію і за наказом московської цариціКатерини ІІ 1765із слобідських полків була ґвалтовно утворена Слобідсько-Українська губернія. 27 вересня1780року з губернії утворили Харківське намісництво, до складу якого у ті часи входило 15 уїздів. Слобода Деркачі входила до Харківського уїзду й була центром волості.В основу правління Деркачівської волості було покладене самоврядування. Волосний голова, що був уповноваженим у громадських справах, обирався шляхом голосування. Також обирали збирача податків, писаря та його помічника, сільського та пожежного старост.Усі питання стосовно життя села вирішувались на зборах мешканців, які мали право голосу, рішення сільських зборів записувались у спеціальну книгу. Крім того, складався кошторис на утримання установ, відраховувались кошти на платню відповідальним особам, виділялись кошти на опалення, освітлення й утримання училищ. Такий устрій був зрозумілим усім, він виключав зловживання, бо був підпорядкований громадськості, а посадові особи були підзвітні народу.Наприкінці ХVІІІ — в першій половині ХІХ століть на Харківщині посилився процес розпадукріпосництва , що супроводжувався розвитком промислів, ремесел, дрібнотоварного виробництва.У першій половині ХІХ століття у слободі Деркачі та у волості з`являються перші підприємства. Так,1830року було відкрито воскобійний завод, що вироблявсвічки , трохи пізніше — цукрорафінадний завод, а також декілька невеликих цегелень.У1887році в Деркачах місцевим вченим-бджолярем Володимиром Ломакінимбула заснована унікальна на той час механічна майстерня з виготовлення бджільницького обладнання.Революційні події1905 – 1907  рр. мало торкнулись жителів Деркачівської волості, хоча деякі заворушення серед селян були. Уродженець села Деркачі Панас Матюшенко увійшов в історію революційного руху, як один з організаторів повстання на броненосці «Потьомкін» . На вулиці, де жив Панас Матюшенко, встановлено обеліск на його честь. [ред.₴Визвольні змагання Революційні події1917року теж не мали значного резонансу серед деркачівців, але влітку вони поділили землю поміщиків Любарського, Удянського, Черная та ін.У рокиУНРвходила до складу Харківської губернії, лише в грудні1919року корпус Червоного козацтва під командуваннямВіталія Примаковаостаточно окупував село, прийшовши на зміну денікінцям. [ред.₴Радянська влада Окупацціна адміністрація поступово опановувала ситуацію. На початку 1920-х років у Деркачах було створено органи радянської влади, відбулася націоналізація промислових підприємств, почали діятикомнезами .7 березня1923року уряд України затвердив новий адміністративно-територіальний поділ. Повіти і волості було замінено на округи та райони. До Харківського округу тоді входило 24 райони, у тому числі Деркачівський. Головою Деркачівського райвиконкому був обраний Т. Ю. Смалько.Першочергова увага була приділена питанням економіки. У1928році в Деркачах було збудовано цегельний завод, у1930році — на базі колишньої майстерні В. І. Ломакіна створено державний механічний завод «Незаможник» (нині — Дергачівський завод турбокомпресорів ), утворюються кооперативні артілі та колгоспи.У1922році на базі середнього сільськогосподарського училища, що існувало з1911року, в Малій Данилівці було відкрито Харківській зооветеринарний інститут (нині —Харківська державна зооветеринарна академія ). А з1926року поблизу с. Пересічне функціонує санаторій«Березівські мінеральні води» .Голодомор 1932–1933прямо позначився на районі — радянська влада замучила голодною смертю значну частину українського населення. Місцем масових поховань був так званий Гришин Яр (між Деркачами та Малою Данилівкою). 1938Деркачі стали селищем міського типу з населенням у 17 тисяч осіб. [ред.₴Радянсько-німецька війнаДруга світова війна , яку розпочали Німеччина та СРСР, стала новою катастрофою для району. В червні1941проведено примусову мобілізацію в сталінську армію, а тисячі жителів району брали участь у каторжних роботах на оборонній лінії навколо Харкова, що проходила в районі сіл Гаврилівки, Солоницівки, Пересічного, Вільшан і станції Ріпки (Богодухівський район). Понад 3 тисячі жителів району виїхали на спорудження оборонної лінії біля міста Чернігова та станції Крути.22 жовтня 1941 німецькі війська увійшли в Деркачі. В травні-червні1942за спробу втечі та саботаж розстріляно 20 військовополонених. 1033 завербувалися на роботи до Німеччини і так уникли сталінського терору після1944 .Під час окупації у районі нібито діяла підпільна партійна організація, яка мала у своєму складі 19 осіб, серед них — третій секретар КП(б)У М. Б. Ясновицький, голова райвиконкому Д. С. Коваль та ін. Крім того, в районі було створено декілька партизансько-диверсійних груп у Вільшанах, Козачій Лопані, Черкаській Лозовій та інших населених пунктах, але знайшлися зрадники, і майже все підпілля в 1942 році було розгромлене.13 лютого 1943 року Радянська Армія вперше увірвалася у Деркачі і район, але вже 10 березня тікали під тиском німецьких військ. Остаточно селище було реокуповане лише 19 серпня 1943, під час Харківсько-Бєлгородськоїнаступальної операції.Три дні 28-ма гвардійська та 84-та стрілецька дивізії вели вперті бої біля Деркачів — одного з опорних пунктів ворога на шляху до Харкова. В ті дні зав`язався жорстокий бій на околицях Деркачів за залізничну станцію. Командуючий Степовим фронтом маршал І. С. Конєв віддав наказ посилити наступ і якнайшвидше оволодіти селищем.Харківська визвольна операція мала особливе значення у завершальному етапі Другої світової війни. Історики розглядають її як складову частинуКурської битви , але в історії новітньої України її значення більше. Є всі підстави вважати, що саме визволення Харкова поклало початок процесу безперервного звільнення України від німецько-фашистських загарбників.22 серпня 1943 року частини 53-ої армії захопили вигідні позиції для нанесення ударів по західних та північно-західних околицях Харкова. З висоти 208,6 м відкривався вид на місто. На висоті 197,3 м біля с. Солоницівка знаходився командний пункт маршала Івана Конєва .На 22 серпня ключові позиції біля Харкова були зайняті радянськими військами. Німецьке командування почало відводити свої війська. Щоб урятувати місто від руйнування, командуючий Степовим фронтом І. Конєв зі свого командного передового пункту віддав наказ військам 67-ї та 7-ї гвардійських армій про нічний штурм Харкова. Першим увійшли на площу Дзержинського у палаючому місті частини 186-ї стрілецької дивізії. Ранком 23 серпня 1943 року Харків було повністю звільнено від окупантів.Зараз меморіальний комплекс «Висота маршала Конєва» у села Солоницівка став центром не лише районних, а й обласних заходів, присвячених пам`ятним датам радянсько-німецького військового конфлікту. Саме тут збираються ветерани 53-ї та 57-ї сталінських армій.На фронти і партизанські загони загнали 1756 жителів селища, 500 з них нагородили орденами та медалями сталінського СРСР. 956 чоловік убиті.5 уродженців Дергачівського району отримали почесне звання Героя Радянського Союзу: Андрейко Микола Матвійович (с. Вільшани);Білозеров Іван Павлович (с. Малі Проходи);Денчик Микола Федорович (с. Вільшани);Коваленко Петро Іванович (с. Пересічне);Шалімов Володимир Єгорович (с. Великі Проходи). 1943 селище Деркачі невмотивовано перейменовано в російське — Дергачі. [ред.₴Післявоєнний період У післявоєнні часи продовжилося впорядкування адміністративно-територіального поділу Харківської області, а 12 серпня 1959 р. Дергачівський район був укрупнений за рахунок ліквідованих сусідніх районів. У червні 1977 року селище Дергачі набуло статусу міста районного підпорядкування. [ред.₴Незалежність