Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру
Геопортал адміністративно-територіального устрою України

Науково-дослідний інститут геодезії і картографії


Герб


Прапор

Тип:
КОАТУУ:4820300000
Змін всього:
Дата заснування/створення:
Рік віднесення до категорії міст:
Поділ міста:
Площа:969274553.801029
Населення:▼ 20160962 ( 1.10.2011)
Густота населення:21.6 осіб/км²
Поштовий код:55300—55354
Телефонний код:+380-5132
Домені імена:
Телефонний код:
Назва мешканців:
День міста:
Міста-побратими:
Водойми:

Адреса:55300, Миколаївська обл., Арбузинський р-н, смт. Арбузинка, пл. Центральна, 18, 3-14-10
Веб-сторінка:
Мер міста:
Голова держадміністрації:Травянко Євгеній Віталійович
Голова ради:Захарченко Віктор Анатолійович

АТУ

Районів:1Списокна карту
Міських рад:0Списокна карту
Селищних рад:2Списокна карту
Сільських рад:12Списокна карту
Міст:0Списокна карту
Селищ міського типу:2Списокна карту
Селищ:1Списокна карту
Сіл:11Списокна карту

Відстань

До столиці:
До районного центру:
До найближчого міста:

Площа:969274553.801029
Периметр:237454.758579149
Сусіди:Вознесенський район Первомайський район Братський район Доманівський район Добровеличківський район Новоукраїнський район



Арбузи́нський райо́н—адміністративно-територіальна одиницяу складіМиколаївської області України . Районний центр —селище міського типу Арбузинка
Історія Немає єдиної точки зору на походження сучасної назви села. Розглянемо декілька версій. За переказами жителів, у козацьку добу жив у цьому краї козак на ймення Гарбуз. Звідси і село стали називати Гарбузинкою. Дійсно, до 50-х років ХХ ст . Арбузинка мала таку назву. За іншою редакцією цієї легенди, на території сучасного селища в далекі часи був великий базар, на якому продавали гарбузи.За іншою версією, якої притримувався наш земляк П. Й. Присніцький, один із перших записувачів історії нашого краю, назва селища має рослинне походження. В глибоку давнину річка, яка протікає нашим селищем була глибоководною з розмитими берегами. Біля самої води ріс очерет, далі, за очеретом — верби, осокори та багато бузини. Зарослі її були настільки густі, що влітку в спеку листя на гіллі засихало, вигоряло. На відстані здавалося, що бузина горіла. Тому річка отримала назву Гар-Бузина, тобто, горіла бузина. Від річки і поселення почали так називати. У затисах Прісницького є посилання на те, що в усіх церковних книгах про наше село записано так: військове поселення Гар-Бузина Бобринецького 2-го військово-поселенського округу, Херсонського військового поселення. Необхідно наголосити на тому, що в усіх церковних книгах точно таких записів бути не може, а лише в період з 1817 р. до 1857 р., адже військові поселення були запроваджені в ці роки (прим. автора). Як би там не було, але цієї версії дотримуються більшість арбузян. З часом тире між словами Гар і Бузина зникло і село стали називати Гарбузинкою.Заслуговує на увагу ще одна версія, не позбавлена вірогідності. Походження її базується на милозвучності української мови: Гард на Бузі, що теж могло трансформуватися в Гарбузинку.А. П. Коваль в кн. «Знайомі незнайомці», що вийшла друком у Київському видавництві «Либідь» 2001 року, пояснює походження назви нашого села дуже просто: від назви р. Гарбузинка, прив’язуючи її лише до українського слова «гарбуз» і розглядаючи різні варіанти походження назви овоча. Але, як село, так і річка давно вже не Гарбузинка, а Арбузинка. Чому? Відповідь потрібно шукати в тому часі, коли відбулася така видозміна. Прагнення до перейменувань йшли не від місцевих жителів, а згори. Чи то немилозвучна назва для когось була, чи занадто національна, важко сказати. Станом на 1883 рік в Арбузинці налічувалось 31 промислово-торговельне підприємтво, винний склад. На межі століть появляються нові об’єкти підприємництва: розпочинає роботу цегельний завод Богачова, маслобійня Головка, де масло збивали за допомогою кінного приводу, млин Манжоса. За помел зерна селяни сплачували власнику 2 фунти від пуду. На цегельному заводі працювало 16 чоловік у дві зміни. Всі роботи на чотирьох печах виконувались вручну. Оплата праці була мізерною. Кочегар одержував за тиждень 1 карбованець, підлітки — по 15 коп. На початку ХХ століття в селі набуло розвитку ткацтво. Ним займалося 500 чоловік. Місцеві ремісники виробляли рушники, рядна, що славилися далеко за межами Арбузинки.ХХ століття в історії виділяється надзвичайно бурхливими подіями: дві світові війни, три революції, три голодомори, репресії. Свідки деяких подій живі і досі, але в їх душах зберігся страх за власне життя, життя близьких і рідних, тому більшість уникає відвертих розмов про минулі лихоліття. Відходять у вічність ті покоління, що пережили буремні часи минулого століття.Відомо, що в роки першої російської революції буря гніву підняла на повстання і арбузинців. Доказом тому є свідчення про присутність у 1905 році в економії Пишеніна ескадрону козаків, які за вказівкою заможного селянства карали побиттям безземельних селян, що самозахоплювали землі.Велика кількість сільськогосподарських робітників — батраків — змушена була займатись сезонними роботами. Появились ринки робочої сили, де можна було найняти будь-яку кількість робочих рук. Такі великі ринки були у Вознесенську, Голті (тепер Первомайськ) і навіть у великих селах. Тому й не дивно, що доведені до відчаю селяни вдавалися до радикальних дій.Налякане розмахом революційної боротьби, самодержавство змушене було, оговтавшись, вдатися до реформ. Появились столипінські відруби і хутора. Ймовірно саме в цей час появились на території сучасного Арбузинського району хутора Хмарівка, Аркадіївка, Обухівка, Трудофандіївка. Та частина селян, кому вдалося важкою працею зібрати землі, купити реманент, вела міцне господарство. Дещо пізніше вони поплатяться за це не лише своїм майном, а іноді й життям. Більшість же селян залишалися, як і раніше, безземельними. Тому причини для нового невдоволення залишились.З 1909 року до 1914 рік будувалась залізниця. На будівництво прибуло багато робітників з різних міст Росії, від яких селяни перейняли соціалістичні ідеї, були залучені до таємних гуртків.В січні 1918 року колишні солдати створили революційний комітет. Його очолив Петро Седін. При комітеті діяв збройний загін у складі 100 чоловік. До квітня 1918 року комітет вів перерозподіл землі. Навесні до Арбузинки підійшли німецькі військові частини. Седін із загоном приєдналися до революційної військової частини.В Арбузинку прибув каральний загін, який зібрав на площі все село. На жителів села було накладено контрибуцію в 36000 карбованців золотом. Для сплати контрибуції бідняків заставили продати навіть хатини.В Арбузинці теж організовувались національні сили — волосна земельна управа. Таким чином на території сучасного району діяли різні політичні сили: радянської влади, національного спрямування, німецькі окупаційні сили. Частина бідняків приєдналася до партизанського загону, організованого у Вознесенську Юхимом та Михайлом Синяковими. Партизанський загін вступив у сутичку з національними силами. Національні сили змушені були відступити під ударами Червоної армії.В лютому 1919 року відновлено радянську владу в Арбузинці і навколишніх селах. У Вознесенську, на цей час, створювались два полки регулярної армії. До них долучилось багато арбузинських партизан, в тому числі і загін Козинця. Обидва полки брали участь у боях з австро-німецькими загарбниками на Миколаївщині, з англо-французькими інтервентами — під Березівкою, звільняли Одесу.Влітку 1919 року під Одесою спалахнуло антирадянське повстання. Докотилось воно і до Арбузинки. Першими піднялись на повстання костянтинівці.Слідом за повстанцями в село прийшли денікінці, а вночі на сонних білогвардійців напали махновці. В паніці денікінці відступили в напрямі сучасної Агрономії. В грудні 1919 року, під час відступу, в Арбузинці зупинився ізмайлівський полк. Полк виділив каральний загін для розшуку та розправи червоних партизан.На Арбузинщині, як і на всій Україні, крім Червоної Армії, Білої Армії, національних сил, діяли махновці, повстанські селянські загони, очолювані отаманами. 20 січня 1920 у Вознесенську зібрався повітовий з’їзд. На з’їзді були делегати Арбузинської волості. Під час з’їзду на місто напала банда Григорія Тютюнника. Всі делегати пішли на боротьбу з бандитами.Із зміцненням радянської влади все активніше проходили земельні перетворення. Комітет бідноти поділив земельні наділи порівно між селянами по 2 га на одного члена сім’ї. На хуторі Міжнародна Праця організована перша комуна, яка проіснувала лише два роки і розпалася, оскільки не було досвідченого керівника.В 1926 році утворені перші тракторні товариства: «Зміна», компанія Зліченка, компанія Хильового та Оплачко, на хуторі Міжнародна Праця — однойменне тракторне товариство. Товариства існували завдяки державній позиці. Отримав два трактори і Арбузинський комітет взаємодопомоги. На кінець 20-х років розпочинається колективізація на селі. В 1929 році для допомоги артілям створюється Кавунівська МТС. 30-ті роки закарбувалися в пам’яті кожного як час неймовірного голоду.Радянська влада намагалась приховати наслідки голодомору. У газетах писали лише про досягнення селян. Артілі «День колективізації», імені Паризької Комуни, «Заклик Леніна» та інші в 1932-1933 роках перевиконали план заготівель хліба та план здачі м’яса державі. Вже в 1932 року хлібороби Арбузинки ознаменували жовтневі дні безперервними валками хліба понад план, писала газета «Соціалістична перемога» в жовтні 1932 року.З 1929 року працює електростанція потужністю 55 квт., понад 1 млн. штук цеглин щорічно випускає Арбузинський цегельний завод, працює найбільший в районі птахоінкубатор. Молодь посадила чудовий парк. Поліпшується медичне обслуговування. При лікарні, яка працювала з 1921 року, створено санітарно-гігієнічну та хіміко-бактеріологічну лабораторію. 1933 року село прикрасив новий будинок культури.