Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру
Геопортал адміністративно-територіального устрою України

Науково-дослідний інститут геодезії і картографії


Герб


Прапор

Тип:
КОАТУУ:7420810100
Змін всього:
Дата заснування/створення:XVI століття
Рік віднесення до категорії міст:з 1966 року
Поділ міста:
Площа:156118725.484717
Населення:▼10640 (01.01.2011)1
Густота населення:
Поштовий код:16400
Телефонний код:+380-4653
Домені імена:
Телефонний код:
Назва мешканців:
День міста:
Міста-побратими:
Водойми:р. Борзенка

Адреса:16400, Чернігівська обл., Борзнянський р-н, м.Борзна, вул. П.Куліша, 107
Веб-сторінка:
Мер міста:Койда Анатолій Миколайович
Голова держадміністрації:
Голова ради:

АТУ

Районів:0Списокна карту
Міських рад:1Списокна карту
Селищних рад:0Списокна карту
Сільських рад:0Списокна карту
Міст:1Списокна карту
Селищ міського типу:0Списокна карту
Селищ:0Списокна карту
Сіл:0Списокна карту

Відстань

До столиці:
До районного центру:
До найближчого міста:

Площа:156118725.484717
Периметр:75251.9947574227
Сусіди:Борзнянська міська радаПрачівська сільська радаМиколаївська сільська радаПрачівська сільська радаЯдутинська сільська радаВисочанська сільська радаОленівська сільська радаШаповалівська сільська радаМалозагорівська сільська радаВеликозагорівська сільська рада



Цей термін має також інші значення. Докладніше — у статтіБорзна (значення) . Борзна́  — районний центрБорзнянського району Чернігівської області , місто обласного значення розташоване на берегах річкиБорзенки , за 104  кмна південний схід відЧернігова , за 12  кмвід залізничної станціїДочна лініїБахмач — Гомельта за 2  кмвід автодорогиКиїв — Москва .
Історія[ред.₴Старі часи Місцевість, де розташована Борзна, була заселена в давнину. Про це свідчать розкопані на її території і в околицях два кургани ізскіфськими похованнями V ст. до н. е. , залишки трьох ранньослов`янських поселеньЧерняхівської культури( II ст.н. е.). На території сучасної Борзни було знайдено декілька римських монетII століттяі скарб бронзових прикрас з емалямиIV — VI століть . Збереглося городище періодуКиївської Русі( VIII - XIII століть ), зруйноване1239рокуордою хана Батия[5] [6]. [ред.₴Заснування міста Краєзнавець Михайло Москаленко вважає, що Борзна як поселення існувала вже уXII столітті . За його версією, «давньоруське городище як праматір Борзни було стерте з лиця землі монголо-татарами, а через певний час відродилось уже на місці сучасного Замку (вул. Шевченка)». Проте дослідник переконаний, що без справжніх розкопок у замковій частині міста не можна визначити точну дату заснування Борзни [7]. Згідно з сучасними офіційними джерелами датою заснування Борзни визнаєтьсяXVI століття : в кінціXV ст.  на місці нинішнього міста виник хутір, який до серединиXVI ст.  вже був селом, яке стало називатися Борзною [8]. Борзна, як і велика частинаЧернігово-Сіверської землі , в той час входила в складВеликого князівства Московського . [ред.₴ Козацька доба
Пам`ятник Богдану Хмельницькому в шкільному парку1618року згідно зДеулінською угодоюБорзна, як і велика частинаСіверська землявідійшла до шляхетськоїПольщі . У1620році Борзна була значним населеним пунктом, який вів торгівлю зерном, худобою, поташем з іншими містами [8].Під час московсько-польської війни1632 — 1634рр, у1633році Борзна була захоплена російськими військами боярина Михайла Борисовича Шеїна, але за умовамиПоляповського миру 1634 року , знову повернута Польщі. Того ж року Борзна одержала Маґдебурзьке право , земельні володіння тагерб : на червоному полі — золотий мальтійський хрест над срібним рогами догори півмісяцем. Після переходу Сіверщини під польську корону з1635року місто увійшло до складу Чернігівського воєводствата дісталось на староство каштеляну (помічникові воєводи) Франциску Вишелю Цезановському.У травні1648року військаБогдана Хмельницькоговизволили Борзну від польсько-шляхетського панування.В1648році був сформованийБорзнянський полкз полковим центром у Борзні (полковник —Петро Забіла ). В1649році полк був ліквідований, а Борзна стала центром сотніЧернігівського полку . У1650році Борзнянська сотня входила до складуНіжинського полку , її сотником був Олексій Веридарський. Канцелярія сотні знаходилась вОленівці . Тут сотник та його дружина Марія, дочка полковника Василя Часника, мали володіння [9]. Козаки Ніжинського полку брали участь в поході наКодак , а у1653 — 1655роках під проводом Івана Золотаренка , допомагаючи московським воєводам —в поході на Білорусь .Відповідно до рішеньПереяславської РадитаБерезневих статей 1654 року , Борзна, як і вся територіяКозацько-Гетьманської Держави , потрапила під протекторатМосковського царства . У серпні1655року Борзну «на ранг» отримав наказний гетьман Іван Золотаренко . 17 - 18 червня 1663року в Ніжині відбуласяЧорна радана якій обирали гетьманаЛівобережної України . Після Ради, переможець — гетьман Іван Брюховецькийстратив в Борзні своїх опонентівніжинського полковника Василя Золотаренкатанаказного гетьмана Якима Сомкаі сімох їх найвпливовіших прибічників зкозацької старшини .
Герб Борзни у XVII ст. (реконструкція) Борзнянськимисотникамиу1654 — 1780роках були представники родуЗабіл . У1656роціПетро Михайлович Забілаотримав царську грамоту на п`ять сіл біляКролевця , що належали при поляках Вишелю Цезановському (Цурковському), який володів і Борзною. Крім цих сіл, Петру Забілі, як говорять сімейні перекази, були віддані також «будинок королівський в замку, в Борзні й інші за містом, в замку», ймовірно в садибі, що називалася Зеленим двором [10].Борзенці разом із московськими стрільцями ходили на Крим ( 1687і1689  рр.), наАзов( 1695 — 1696 ), билися зі шведами під часПівнічної війни 1700 — 1721років. В Північній війні крім козаків Борзенської сотні брали участь і 30 міщан з Борзни, які вступили вополченняі брали участь в боротьбі проти шведів.У1751році Борзна була віддана на ранг генеральному обозному, а потім і членумалоросійської колегіїСемену ВасильовичуКочубею , якомупосполитівинні були «відбувати усякі по приналежності повинності і послушенства, без жодного супротиву» [8].У другій половині XVIІ століттязведено Борзнянську фортецю, важливим елементом укріплень якої був дерев`яний замок — палац. Він мав вихід до річки Борзенки, яка створювала природну перешкоду з південно-західного боку. Пізніше фортецю було реконструйовано. НаприкінціXVIІI ст.на території Борзнянскої фортеці було чотири кам`яних церкви Троїцький собор (побудований вXVII ст. ), Благовіщенська ( 1717  р., дзвіниця1865  р.), Миколаївська( 1768  р., добудована в1903  р., дзвіниця1864  р.) і Успенська ( 1788  р., в1905  р. збудовано нову Різдва Христова) та дерев`яні Воскресенська і Пречистенська церкви [11]. Борзна поступово розширювала свою територію за рахунок передмість Нове Місто, Кустівка, Підкупішівка, села Конюшівка та слободи Часниківка. У1666році в Борзні проживали 197 козаків і 351 міщанин. Розвивалося ремесло: працювали в Борзні сукновали, різники, пекарі, чоботарі, ткачі, ковалі, колісники, дігтярі — всього 63 ремісники. У місті діяли 32 солодівні і 40 винокурень [8].УXVIІI століттіБорзна продовжувала розвиватися. У1736році тут проживало 240 сімей козаків і 180 посполитих. У1748році кількість козачих сімей збільшилася до 323. Основним їх заняттям як і раніше залишалася обробка землі, якої було всього 12 305 десятин. Ремісники об`єднувалися в п`ять цехів: м`ясний, ковальський, кравецький, ткацький і чоботарський. Тричі на рік влаштовувалися ярмарки, які тривали по 2—3 тижні. Сюди приїжджали не тільки жителі сусідніх сіл і міст, але і купці зКалуги ,Курськаі інших міст. Вони привозили сіль, рибу, а скуповували солод, вино, полотно, сукно, чоботи. Але в основному на борзнянські ярмарки приїжджали за хлібом. Місцеві купці вивозили свої товари уВалахію , УгорщинуіМолдавію[8].Створюється міське самоврядування. Козаки Борзни підкорялися сотникові, а міщани — магістрату. [ред.₴В Російській імперії
Проект герба Борзни 1865 року Після ліквідації Козацько-Гетьманської Держави в1781році Борзна сталаповітовим містом Чернігівського намісництва , а з1796року — центром повітуМалоросійської , а з1802року —Чернігівської губернії . У той час в ній налічувалося 905 будинків, в яких проживало 6995 жителів: 2189 козаків, 2029 міщан, 2172 селянина [8].Початок ХІХ століттяознаменувався подіямиВітчизняної війни 1812 року . УБорзнянському повітібуло сформовано ополчення у складі 1013 міщан та поміщицьких селян. Серед ополченців було 690 жителів Борзни. Крім того, для потреб армії городяни зібрали 13 345 карбованці пожертвувань.У першій треті ХІХ століттяБорзна переживала нелегкі часи. Почастішали пожежі, бо будинки в місті були дерев`яними, під солом`яними стріхами. В1831році указомМиколи Іюридично скасоване Маґдебурзьке право . Не вистачало продовольства внаслідок неврожаю1834року. Поступово Борзна перетворюється на провінційне містечкоРосійської імперії .Після ліквідації Маґдебурзького права, містом управляли органи самоврядування. Громада намагалася дбати аби до них прийшли люди компетентні і шановані. На початку 60-х років ХІХ століттяБорзнянськуміську думуочолював купець Степан Білоус.Для соціально-економічного розвитку міста велике значення мали Київсько-Петербурзьке шосе, Любаво-Роменська і Курсько-Київська залізниці, Київсько-Московська поштова дорога. Поступово Борзна перебудовувалася — в місті з`явилася поштова станція.До1859кількість населення в місті досягла 8453 жителів: 3054 міщан, 2096 козаків, 2205 поміщицьких селян. До1861року число лавок збільшилося до 58. Місто перетворилося на один з центрів хлібної торгівлі в Україні. З`явилися 2 цегельних заводи, 5 гончарних майстерень, 2 чинбарні. В цей час в Борзні працювали 771 ремісник. Особливо багато вироблялося шкір і овчини. Виготовлені борзнянськими майстрами кожушки і чоботи продавалися не тільки на Україні, а і поставлялися в сусідні російські губернії і навіть на Кавказ. Мешканців обслуговувала лікарня на 25 ліжок (відкрилася в серединіXVIII ст. ). При чотирьох церквах були приходські школи, в яких вчилися 80 дітей. З15 серпня 1824року діяло повітове училище, відкрите коштом качанівського поміщика Григорія Степановича Тарновського [12]. У1893році з`явився новий навчальний заклад — на проханняземської управиБорзнянського повіту була організована школа садівництва, городництва і бджільництва. Її інтендант Сичов цю землю купив в міській управі, де за ко­роткий час побудував будинок, нині гуртожиток хлопців. У Сичова земська управа купила садибу з будинкові і одразу ж почала будувати новий будинок для школи садівництва з трьома класами, залом, квартирою для завідуючого школою (цей будинок школи садівництва був спалений німцями запальною бомбою в1941році) [13].
Борзнянський поштмейстер Хоменко Михайло Михайлович
Колектив поштової станції (1916 рік)Брокгауз і Єфронописують Борзну на початкуХХ століття : «У місті Борзна 8582 жителів, будинків 1569, церков православних 4. Місто дуже бідне: магазинів 10, крамниць 70, кам`яних будинків 2; маслоробні і шкіряні заводи; розведення тютюну; міської землі 720 десятин. Число осіб, що володіють нерухомим майном — 1248. Міські доходи 1750 рублів. Приміські села Кінешевка і Часниківка мають 1267 чол. жителів, які приєднані до міського. Незважаючи на значну старовину і зручне положення, місто Борзна не розвивається ні в промислово-заводському або торговому відношенні, ні щодо зростання населення» [14]. ХХ століттяБорзна зустріла як провінційне містечко із своїми подіями місцевого значення. Однак не обминули її події революції 1905—1907 років . В1905році на боротьбу за покращання умов навчання, життя і роботи піднялися слухачі школи садівництва, городництва і бджільництва. Але їх виступ був придушений, керівники віддані під суд і заслані до Сибіру.З1908до1914рокуповітове земствопосприяло будівництву у Борзні народного дому та амбулаторії, спорудженню тротуарів, освітленню вулиць, відкриттю міського громадського банку, утворенню телефонної мережі. В1912році на території школи садівництва був побудований будинок для земської управи та засідання мирових суддів (після встановлення Радянської влади цей будинок став головним навчальним корпусом радгоспу-технікуму). В будинку, де зараз розміщуються квартири викладачів, до революції була земська бібліотека та земська каса дрібного кредиту. В1913році у будинку, де нині знаходиться історико-краєзнавчий музей була побудована телефонна станція [13]. У1915році для потреб земства було придбано перший в Борзні автомобіль. [ред.₴Революція і громадянська війнаЛютнева революція ,жовтневі події 1917 рокунадовго змінили патріархальний уклад життя Борзни.Згідно з офіційними радянськими джерелами[8],радянську владув Борзні встановлено наприкінці січня1918року, коли більшовицька арміяМихайла Муравйова , щопрямувала на Київ , захопила Борзну. Однак, після укладенняБерестейського мируі домовленості з німецьким і австрійським урядами про звільнення України від більшовицької окупації, упродовж березня-квітня німецько-австрійські війська зайняли Лівобережну Україну.Сформований загетьмана Скоропадського29-й борзенський піхотний полкармії Української держави , який входив до складу 10-ї піхотної дивізії, брав участь у боях з німцями і більшовиками на Чернігівщині й Полтавщині щонайменше до антигетьманського повстання[15].На початку січня1919року наступ на лівобережну Україну розпочалаУкраїнська радянська арміяАнтонова-Овсієнка . В першій декаді січня Борзну зайняли2-й Таращанський полк 1-ї дивізії 1-ї армії Українського фронту РККАочолюваної Іваном Локотошем(колишній есерівський бойовик, з 1917 року — більшовик, чекіст, сталінський висуванець з Царицинського фронту) та Прилуцько-Борзенський військово-революційний загін Петра Ковтуна[16][17].Борзнянці без ентузіазму прийняли більшовицькі «реформи», і як могли протистояли московській окупації. В березні 1919 року селяни Борзенського, Ніжинського і Конотопського повітів підняли повстання проти більшовиків через реквізицію хліба, яке було жорстоко подавлене[18]. Тогочасна газета наголошувала, що«скрізь, де проходять червоноармійці, відбувається погром… А 8 березня, коли перший та третій Таращанські полки відмовились іти на фронт проти Директорії, їх оточили московські полки, обеззброїли, розстріляли кожного десятого і після того знову послали на фронт» [18].Черговий раз Борзна «перейшла з рук в руки», на цей раз вже денікінцям генералаБредовау вересні 1919 року, колиДобровольча арміяДенікінарозпочала похід на Москву[19].В ніч на10 вересня«добровольці» кінно-гвардійського загону ротмістра Будди-Жемчужникова вчинили в Борзнієврейський погром . Щонайменше двадцять чотири борзнянських євреї були вбиті (серед них п`ятеро старих), а їх хати спалені, майно розграбоване. Козаки безжально знущалися над жидами, а потім рубали людей шаблями, перед цим обібравши їх до нитки. Не жаліли ні дітей 12-13 років ні старців. За свідоцтвами очевидців, понад 100 жінок і дівчат були зґвалтовані. Збитки єврейської громади міста від погрому і підпалів склали склали до 25 млн. рублів[20]. Тодішні київські газети інформували:«Під час погрому в Борзні було убито багато євреїв… Жінок, молодих і старих, ґвалтували прямо на вулиці. Ті євреї, яким вдалося вижити ховалися в лісах і болотах» [21]. Місцеве корінне населення, як свідчив голова Ради Борзенської єврейської общини Яків Расновський, з обуренням сприйняло дії загарбників і не тільки не приймало участі в погромі, а сприяло в спасінні майна від розграбування та давало притулок зацькованим євреям[20].Відновлення буржуазно-поміщицьких порядків, антиукраїнська політика, репресії, єврейські погроми призвели на Борзнянщині до виникнення масового повстансько-партизанського руху, спрямованого проти денікінської диктатури. Партизанські загони між тим мали різну політичну орієнтацію, причому досить широкого спектру — від радянських та петлюрівських формувань — до політично невизначених, так званих, партизан-безвладників.Крах загального наступу армії Денікіна на Москву привів не лише до тотального відступу білих, але і до перелому у всій Громадянській війні. В середині жовтня1919року розпочався контрнаступПівденного фронту Червоної армії . На лівій «українській» ділянці білогвардійського фронту в кінці жовтня почався наступ 12-ої радянської арміїна Чернігівщині. Білі, здавшиЧернігів( 7 листопада ) іБахмач( 18 листопада ), відійшли на лініюКонотоп  —Глухів : на борзнянщині втретє і остаточно встановилася радянська влада. Але до встановлення «твердої і зразкової» влади рад на борзнянщині було ще далеко. Партизанські загони продовжували активно діяти. Секретний відділ ВЧК доповідав в Москву в травні1920року:«Весь Борзенський повіт, за винятком кількох сіл, носить самостійницький характер, являє сприятливий ґрунт для петлюрівської агітації і чекає приходу петлюрівців» .«В Борзнянському районі Чернігівської губернії оперує банда з 250 осіб під керівництвом петлюрівських офіцерів» , — містило інформацію агентурне зведення оперативного відділу Київського військового округу від22 травня 1921року[22]. Повстанські загони активно протидіяли політиці «розкуркулення». На борзнянщині ще довго діяли «банди» Хруща та Степана Несукая[23]. Особливо новій владі дошкуляв загін Несукая, який діяв у уБорзнянському ,СосницькомуіКонотопськомурайонах аж до1924року[24]. [ред.₴Міжвоєнний період
Пам`ятник російському діячу В. Леніну в центрі Борзни В другій половині 1920-х в Борзні розпочався процес післявоєнної відбудови. У селищі запрацювала електростанція, відкрились педагогічні курси, дитяча художня студія, народний дім, дві бібліотеки, хата-читальня тощо. З жовтня1931року в Борзні випускається районна газета «Колгоспник Борзенщини» (зараз — «Вісті Борзнянщини»).Страшним молохом впав на борзнянців голодомор 1932–1933 років . Борзнянці, як «зривники хлібозаготівлі», постановою бюро Борзнянського райкомуКП(б)У 25 листопада 1932року занесені на «чорну дошку». А на15 березня 1933року Борзна іШаповалівкабули офіційно віднесені до «найбільше уражених харчовими труднощами» населених пунктів Чернігівщини[25]. Життя приміських колгоспників було злиденне.15 березня 1933року райвідділДПУтаємною депешею доповідав керівництву, що в Борзні і Шаповалівці голодують « колгоспних родин — 5, індивідуальних — 35, разом — 300 душ» [26]. В доповідній записці облідділу ДПУ обкому КП(б)У повідомлялося:«В селищі Борзна голодає 20 сімей бідняків членів колгоспу „Червона Зірка“, які мають багато непрацездатних… В селі Шаповалівка 15 бідняцьких сімей членів колгоспу „Переможець“ голодують, дві сім`ї опухли з голоду» [27].У 1932-33 роках померлими від голоду офіційно зареєсторвані щонайменше 12 жителів самої Борзни (разом зЗабілівщиною ), 2 —Великої Загорівки , 17 —Оленівки , 16 —Шаповалівки . Важливою особливістю голодомору на борзнянщині є факт голодування не тільки селян, а і робітників і службовців. Через голод у 1933 році був зірваний навчальний процес в школах[28].Багато борзнянців намагалися спастися від голоду в сусідніх районах Росії і Білорусі, але селян був офіційно заборонений і відстежувався органамиДПУ , значна частина подалася наДонеччину [28].Не встигли оговтатись від голоду, як почалася війна. [ред.₴Друга світова війна Наприкінці серпня1941року в ходібитви за Київнімецька 2-а танкова група генералаГудеріанапочала наступ проти військПівденно-Західного фронтугенерал-полковникаКирпоносав напрямку наКонотопз метою форсуватиДеснуі вийти в глибокий тил Південно-Західного фронту. Їм протистояла21-а арміяпід командуванням генерал-лейтенанта В. І. Кузнецова . Штаб армії занаходився в Борзні. В перших числах вересня тут розгорнулися запеклі бої. 5 вересня Кузнецов віддавнаказ на відвід військ армії на південний берег Десни , але заходи були прийняті вже надто запізно.10 вересняпротивник силами танкової дивізії СС «Райх» , 1-ї кінної дивізії, 293-ї, 112-ї, 45-ї і 131-ї піхотних дивізій прорвав фронт на ділянціКонотоп  —  Бахмачі зайшов в тил армії. 11 вересня 1941року219-та стрілецька дивізія, війська якої захищали Борзну, змушена була залишити місто і відступити в напрямкуОленівки . Вночі, після швидкоплинного бою, фашисти увійшли у місто. Полеглі захисники Борзни були похоронені місцевими жителями в двох братських могилах на міському кладовищі і поряд зі школою. Пізніше, після війни, на місці захоронення був розбитий Шкільний парк і споруджений монумент Захисникам міста.
Монумент землякам, які загинули в часи Великої Вітчизняної війни
Він же в рік відкриття — в 1975 році Важкі втрати понесла Борзна під час окупації — 179 її мешканців буловивезено в Німеччину , а 126 були розстріляні німецькими загарбниками біля селаШаповалівка . Найбільше постраждали євреї, яких в Борзні залишилося близько 110 осіб. Вночі18 січня 1942року солдати і поліцаї зігнали усіх борзнянських євреїв та погнали в бік Шаповалівки. В ту ніч в протитанковому рові було розстріляно 104 євреї. Лише дехто, хто зміг переховатися у сусідів, пережив цю страшну різню[29].У період окупації у місті діяла підпільна комсомольська організація, яка підтримувала зв`язок із партизанським загоном [30]. 26 серпня 1943року розпочаласяЧернігівсько-Прип`ятська наступальна операціявійськЦентрального фронтугенерал-полковникаРокоссовського , метою якої було завдати головного удару ворогові силами 2-ї танкової, 65-ї і частиною сил 48-ї і 60-ї армій наНовгород-сіверськомунапрямку, допоміжний удар — силами 60-ї армії наКонотопськомунапрямку, розгромити війська противника і вийти на середню течіюДніпра . На початку вересня війська60-ї арміїгенерал-лейтенанта Черняховського , з ходу форсувавшиСеймрозпочали наступ вздовж залізниціКонотоп  —Бахмач  —Ніжині лівого берегаДесни . На Борзнянському напрямку наступ вівся з плацдарму в районіНових Млинівсилами 322-ї стрілецької дивізії 17-го гвардійського стрілецького корпусу (командир — полковник Лащенко Петро Миколаєвич). В ході стрімкого наступу до кінця дня 7 вересня 1943рокуБорзна була звільнена від німецько-фашистських загарбників. Однак наступної доби німці перейшли в контрнаступ з боку Ільїнців і Мавошино. Запеклі бої на західних околицях Борзни тривали до12 вересня[31] [32]. Під час звільнення Борзни загинуло дев`ять радянських солдатів, які були поховані на центральній площі міста.На фронтах загинули 562 борзнянці. В1975році в центрі міста був встановлений монумент полеглим землякам, де на гранітних плитах були висічені імена усіх полеглих борзнянців.Під час війни і в післявоєнний період на борзнянщіні діяв осередокОУНтак званої «Конотопської округи», а в1947 — 1949роках в Борзні діяла молодіжна підпільна група під проводом Василя Теребуна зКинашевки . До неї входило чотири члени і вісім «співчуваючих». Члени організації пропагували ідеї утворення «Самостійної України», знайомили молодь Борзни і сіл з антирадянськими прокламаціями і підпільною літературою, а в ніч з6на7 листопада 1948року (канун річниціЖовтневої революції ) розповсюдили в Борзні листівки «спрямовані на зрив заходів радянської влади»[33]. [ред.₴Післявоєнний період
Герб Борзни зразка 1975 року
Будинок борзнянської середньої школи (нині — гімназія ім. П.Куліша)післявоєнне фотоЗгідно з адміністративно-територіальним поділом СРСР до 1966 року Борзна вважаласяселищем . У 1966 році вона отримала статус міста.26 серпня 1966року Борзна віднесена до категорії міст районного підпорядкування [34].Відразу після визволення Борзни відновила роботуМТС . На річціБорзенціспорудили дамбу з гідроелектрогенератором.Гідроелектростанціяживилаелектроенергієюне тільки Борзну, а і прилеглі села.Однак, ще довго оселі борзнянців опалювалися дровами іторфом , а воду брали зколодязів .В70-хроках оселі борзнянців підключили до центрального водопостачання, у80-хпровелигаз .Наприкінці 80-х років в Борзні працювали об`єднання «Райсільгосптехніка», філія одного з київських номерних радіозаводів, цегельний завод, завод продтоварів, хлібзавод, молокозавод, радгосп-технікум, дві середні школи і школа-інтернат.
Колектив «Сільгосптехніки»,1967 рік
Першотравнева демонстрація,1970 рік
Заготівля торфу на зиму,1972 рік[ред.₴Доба незалежності
Будь ласка, допоможіть розширити або вдосконалити цей розділ .
Додаткова інформація про те, що необхідно зробити, може бути насторінці обговорення . Останні роки у місті відбудований Свято-Миколаївський храм, відроджуються із запустіння Свято-Василівський храм та церква Різдва Христова.У1996році відкрився після реконструкції Музей-садиба народного художника України Олександра Саєнка , який діє сьогодні не лише як музей митця, а і як осередок збереження, примноження та поширення історії, культури та традицій Борзнянщини. Щороку тут проводяться зустрічі з відомими людьми — уродженцями Борзни, які проживають за межами Чернігівської області та України, а також з славними земляками, родинами, що живуть тут нині і своєю працею та громадською діяльністю роблять сьогодні помітний внесок у розвиток історії і традицій рідного краю.В2002році відкрито історико-меморіальний музей-заповідникПантелеймона Кулішана хуторі Мотронівка, де колись проживав цей видатний письменник і етнограф.