Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру
Геопортал адміністративно-територіального устрою України

Науково-дослідний інститут геодезії і картографії

Тип:
КОАТУУ:7425155400
Змін всього:
Дата заснування/створення:1666
Рік віднесення до категорії міст:
Поділ міста:
Площа:79540673.4956224
Населення:▼1242 (01.01.2011)1
Густота населення:822,5 осіб/км²
Поштовий код:17332
Телефонний код:+380 4639
Домені імена:
Телефонний код:
Назва мешканців:
День міста:
Міста-побратими:
Водойми:р. Удай, Лисогір

Адреса:
Веб-сторінка:
Мер міста:
Голова держадміністрації:
Голова ради:

АТУ

Районів:0Списокна карту
Міських рад:0Списокна карту
Селищних рад:1Списокна карту
Сільських рад:0Списокна карту
Міст:0Списокна карту
Селищ міського типу:1Списокна карту
Селищ:0Списокна карту
Сіл:0Списокна карту

Відстань

До столиці:
До районного центру:
До найближчого міста:

Площа:79540673.4956224
Периметр:46290.6059380319
Сусіди:Дігтярівська селищна радаЛеляківська сільська радаСокиринська сільська радаОхіньківська сільська радаПереволочнянська сільська радаГурбинська сільська радаКраслянська сільська радаГоробіївська сільська радаКалиновицька сільська рада



Цей термін має також інші значення. Докладніше — у статтіДігтярі . Дігтярі́   (Дехтярка) —селище міського типу Срібнянського району Чернігівської областіУкраїни, центр селищної ради, якій підпорядковані селаГнатівкай Іванківці . Розташоване на р.Удаї , при впадінні в неї р.Лисогору , за 20 км від райцентру та за 30 км від залізничної ст.Прилуки .
Історія Біля Дігтярів виявлено давньоруське городище та залишки поселення 9-13 ст.Село оточене з півдня та сходу болотом, із заходу – річкою. Лише 800 метровий перешийок був зручним виходом. Це місце було досить зручним для укриття від ворогів.Вперше згадуються1666під назвою "Дехтярка". Входили до Варвинської, з1761- до Першоварвинської сотні Прилуцького полку, до Прилуцького пов. (1782-1923), до Срібнянського р-ну Прилуцького округу (1923-30).Назва походить від виробництва дьогтю селянами в урочищах Сотницьке і Десятки. [ред.₴ Гетьманщина 1666- 2 госп. селян, які «орали на 2-х волах»; козаки не показані. Вільне військове село,«до ратуші Варвинської прислушаюче» .Прилуцький полковник Гнат Ґалаґан 1716почав скуповувати там селянські та козачі двори. Так,1723р. два козаки Манджуренко та Гриценко дали підписку, що вони не можуть далі відбувати козаць¬кої служби, тому продають Галагану землю й самі погоджуються бути посполитими.1729з 53 дворів йому належало - 48, під виглядом «слобідки Дегтярової». 1737село ще значилося вільним; у ньому показано 17 госп. селян, 28 госп. козаків (11 виборних, 17 підпомічників). Поряд з селом названа «слобідка Дегтярова», в якій за Гнатом Ґалаґаномзначилося 42 двори селян. 1753ніякої «слобідки» вже не згадується, а значиться галаганівське село Дігтярі, в якому полковнику Григорію Ґалаґану належало 230 душ чол. статі селян. На1777р. у селі налічувалося кріпаків 231 чоловік. 1780- 53 двори (73 хати) селян, що належали колез. ас. Івану Григоровичу Ґалаґану, 47 дворів (58 хат) козаків, 2 двори (2 хати) козачих підсусідків. [ред.₴Імперський період1797наліч. 390 душ чол. статі податкового населення; діяла дерев. Преображенська ц-ва, збудована до1716 . 1823Дігтярі стали власністю Петра Григоровича Ґалаґана, який 1825-32 збудував палац з парком. Поміщик запросив відомого в той час архітектора П. А. Дубровського й вченого-садівника І. Є. Бістерфельда. П. Г. Галаган утримував оркестр, створений з кріпаків. На одному з муз. вечорів1845в маєтку був присутнійТарас Шевченко . Дігтярівський скрипаль-кріпак Артем став прообразом Тараса Федоровича - героя повістіТараса Шевченка«Музикант». 1841замість дерев, споруджено муровану Ц-ву.1859- 193 двори, 1220 ж.Згідно з реформою1861в Дігтярях створене Волосне правління тимчасовозобов`язаних селян (1861-66), якому підпорядковано 3 сільс. громади (524 ревіз. душі). Козаки Дігтярів підлягали Іванківському Волосному правлінню відомства Палати державного майна.Відпуск селян на волю проводив новий хазяїн Павло Ґалаґан . Цей процес проходив повільно. Зараз у громадянина Кутового зберігається відпускна грамота на ім`я Кутового Павла Самсоновича, датована аж1865роком.Внаслідок проведення реформи1861року 455 дігтярівських кріпаків одержали всього 1054 десятини й 71 кв. сажень землі, тобто по 2 десятини 759 кв. сажнів на ревізьку душу, за яку вони мали сплатити 35121 крб. 53 коп. Отже, після скасуван­ня кріпосного права економічне становите дігтярівських селян не поліпшилось. Краща земля лишилася власністю поміщика. Селянські наділи були значно менші. ніж ті, якими хлібороби користувалися до реформи. До того ж, не було тягла, земля не удобрювалася. Весь час відбувалося подрібнення наділів у зв`язку з виділеннями нових сімей. Все це призводило до того, що селяни розорялись і знову потрапляли в кабалу. Частина з них працювала на сукновальні Ґалаґана.Після реорганізаці ї волостей Дігтярі1867увійшли до Іванківської вол. 2-го стану.У1872році Ґалаґан, не маючи спадкоємців, подарував частину землі Полтав­ському губернському земству, яке здавало її в оренду місцевим селянам. 1877в селі - реміснича майстерня земського ремісничого училища (організована Полтавським земством), олійниці, сукновальня, паровий млин, засновані церковнопарафіяльна школа, Дігтярівське ремісниче училище. 132 двори селян-власників, які входили до Галаганівської сільс. громади, 97 дворів козаків, 8 дворів міщан та ін., 256 хат, 1328 ж. ; діяли: ц-ва, церковнопарафіяльна школа, початкове однокласне училище (засн. 1868, у віданні земства з 1872), заїжджий двір, шинок, крамниця, кузня, 4 вітряки, олійниця, базар щоп`ятниці.Дігтярівськеремісниче училищемало п`ять класів. Офіційно воно було відкрите 29 жовтня 1878 року. Училище мало столярно-токарний, ковальський, слюсарний і модельно-ливарний відділи. При училищі був інтернат на 100 чоловік. Учні, що жили в інтернаті, перебували на повному утри­манні закладу. Крім того в училище приймалися також своєкоштні учні і вільні слу­хачі. Але училище протрималося лише до1890року. 1897засн. Дігтярівську ткацьку школу-майстерню, яка готувала майстрів по виробництву плахт. На1903р. в селі числилось понад дві тисячі мешканців. В селі працює сукновальна Галагана, що щорічно виробляє продукції на 10 тис. руб.Полтавське земство1902р. продало через селянський банк переселенцям із с. Галиці Ніжинського повіту 319 десятин землі. Кількість землі, яку можна було орендувати, поступово зменшувалася. Щоб якось прогодуватися й заплатити податки багато селян, особливо молодь, йшли на сезонні роботи в економії Херсонщини, на цукрові плантації Правобережної України, в промислові центри.Навесні 1906 р. активізувалися селянські виступи. Наймит орендаря Фішера Г. Білан спалив паровий млин хазяїна. Запалали клуні куркулів. Селяни почали самовільну порубку поміщицьких лісів. Волосний урядник і староста не змогли «втихомирити» селян. До Дігтярів прибув загін козаків, які розправилися з «непокірними» шомполами та нагаями. 17 чоловік були заарештовані й відправлені до прилуцької тюрми. 1910- 265 госп., з них козаків - 118, селян - 126, євреїв - 6, ін. непривілейованих - 11, привілейованих - 4, наліч. 1613 ж., у т.ч. 14 теслярів, 8 покрівельників, 13 кравців, 8 шевців, 13 столярів, 4 ковалі, 87 ткачів, 6 візників, 20 поденників, 21 займалися інтелігентними та 178 - ін. неземле­робськими заняттями, все ін. доросле нас. займалося землеробством. 1800 дес. придатної землі, паровий млин, парова просорушка та паровий млин з олійницею. Перед Першою світовою війною 16 селянських сімей переселилися до Сибіру. Деякі селяни займалися підсобним промислом – ткацтвом. Вони виготовляли чоловічий та жіночий одяг у національному стилі, а також плахти, скатерті, рушники та ін. Ці вироби продавались на ярмарках у Києві, Полтаві, Чернігові.Дігтярівська ткаля-майстриня Сисун Пелагея Йосипівна була запрошена до імператриці Марії Федорівни і отримала від неї в нагороду 25 карбованців та грамоту «От императрицы Марии Федоровны за хорошие льняные ткани Пелагее Осиповне Сысун». [ред.₴ Українська революція 1917-1921У червні1920р. у селищі був створенийкомнезам(комітет незаможних селян) в складі 5 чоловік. Вони разом з Радами літом 1920 р. конфіскували у заможних селян і відправили для Червоної Армії 800 пудів хліба, 9 кращих коней і возів. [ред.₴Радянський період (довоєнний) В1921р. в селищі було організоване споживче товариство, яке в 1924 р. об’єднало 145 пайщиків, а в 1925 р. уже 300 пайщиків з них 209 бідняків, 65 середняків та 26 заможних селян.У1922р. відновила роботу Дігтярівська ткацька школа-майстерня. Тут працювало 600, а на початку 1924 р. – уже 1200 кустарів.У 1922–1923 рр. була відкрита початкова школа, де навчалося 30 учнів, а в наступному році – вже 158. В ній працювали 3 вчителі. Споживче товариство на свої кошти відремонтувало школу, поповнювало бібліотеку літературою, забезпечувало підручниками дітей. Діяли гуртки лікнепу (ліквідації неписьменності). При ткацькій школі-майстерні в 1924 р. було відкрито робітничий клуб. Почала діяти жіноча рада, якою керувала вчителька М. С. Коваленко. Її члени опікувалися дітьми-сиротами. 1924при школі-майстерні відкрито робітничий клуб з гуртками худож. самодіяльності та лікбезу, створено с-г. товариство (1925), почала діяти (1926) пром. артіль ім. 8 Березня.1929організ. перший колгосп, відкрито дитячі ясла (1927), неповну середню школу (1929).1925Дігтярі підпорядковані Іванківській сільраді, наліч. 505 дворів, 2376 ж.;1930Дігтярі - центр сільради, 437 дворів, 1997 ж.,1996- 1500 ж. [2]Після ХV з’їзду ВКП (б) Дігтярівський партосередок закликає селян об’єднуватися в колгоспи. В кінці 1929 р. першими вступили в колгосп «Нове життя» комуністи та комнезамівці. Потім в колгосп вступили бідняки та малоземельні. Це була перша добровільна хвиля колективізації. Згодом розпочалася друга – примусова хвиля. Так, на початок березня 1931 р. колгосп уже об’єднував 490 дворів.У 1934 р. від сільгоспартілі «Нове життя» відділився колгосп ім. ХVІІ з’їзду ВКП (б). Обидва господарства мали 2 650 га сільгоспугідь, із них 1 680 га орних земель. Обслуговувала колгосп в Дігтярях Варвинська МТС.У 1937 р. Артіль «Нове життя» за рішенням колгоспників отримала назву «20-річчя Жовтня» за виконання планів. У 1938 р. працівники зібрали по 29 центнерів зернових з гектара. Господарство стало учасником Всесоюзної сільськогосподарської виставки 1939 р.Розвивалася артіль ім. 8 Березня. У 1935 р. в її цехах працювало 1 080 чоловік. Зразки виробів дігтярівських майстринь експонувалися на виставках у багатьох містах, зокрема в Москві, Києві, Полтаві. [ред.₴ Радянсько-німецька війнаУ червні 1941 р. усі чоловіки, які здатні тримати зброю, були мобілізовані в ряди Червоної Армії. Перед окупацією селища вивезли в східні регіони країни матеріали, цінності, худобу.17 вересня 1941 р. селище було окуповане фашистсько-німецькими військами. ЗКолгоспи були перетворені в так звані общинні господарства. Почались арешти і розстріли. Вже в вересні від рук гітлерівців загинуло 10 жителів, у тому числі голова правління колгоспу М. К. Малиш, колгоспний бригадир Х. М. Бихало, зоотехнік Г. З. Лисенко. 31 житель тель селища був відправлений в Німеччину на примусові роботи. В районному центрі Срібне 23 лютого 1943 р. гітлерівці в приміщенні школи спалили живими 36 жителів Дігтярів разом з сотнями людей з найближчих сіл.17–18 вересня бійці 38-ї армії Воронізького фронту під командуванням генерал-лейтенанта М. Є. Чібісова ввійшли до Дігтярів.На фронтах війни воювали 600 дігтярівців, з них 143 мають ордени та медалі. Кавалером 11 урядових нагород став капітан С. А. Сисуненко, 9 – підполковник Я. М. Рубан. 209 жителів селища загинули в роки війни.Розорені Дігтярі для обробки 1 680 гектарів угідь мали всього 34 коней і 16 пар волів. Тому довелося використовувати в якості тяглової сили корів. У жовтні відновила свою роботу артіль ім. 8 Березня. Відкрилися семирічна школа та стаціонарна лікарня. [ред.₴Радянський період (повоєнний) У 1945 р. оголосила набір учнів колгоспна школа, яка спочатку готувала будівельників, а 1948 р. – механізаторів для колгоспу.У вересні 1950 р. обидві артілі об’єдналися в одну – ім. Жданова. На кінець ІV п’ятирічки в Дігтярях працювали 5 млинів, 2 кузні, 2 столярно-теслярські майстерні, олійниця. В основному були ліквідовані наслідки гітлерівської окупації.У 1950 р. в Дігтярях діяла лікарня на 15 ліжок і амбулаторія. У 1949–1950 навчальному році в семирічній школі навчалось 336 учнівУ 1959 р. до колгоспу ім. Жданова приєднався колгосп ім. Шевченка с. Гнатівки. Розширене господарство отримало назву «Шлях до комунізму».Внаслідок політичних потрясінь кінця 80-х –початку 90-х років колгосп «Шлях до комунізму», як і інші сільськогосподарські товариства України пережив економічну кризу, але залишився «на плаву», завдяки вмілому керівництву М. С. Сергієнка. Нині це СВК «Удай», який забезпечує роботою 162 жителі селища.