Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру
Геопортал адміністративно-територіального устрою України

Науково-дослідний інститут геодезії і картографії

Тип:
КОАТУУ:0521281203
Змін всього:
Дата заснування/створення:1650
Рік віднесення до категорії міст:
Поділ міста:
Площа:2567102.73763245
Населення:365
Густота населення:173,81 осіб/км²
Поштовий код:22727
Телефонний код:+380 04345
Домені імена:
Телефонний код:
Назва мешканців:
День міста:
Міста-побратими:
Водойми:

Адреса:
Веб-сторінка:
Мер міста:
Голова держадміністрації:
Голова ради:

АТУ

Районів:0Списокна карту
Міських рад:0Списокна карту
Селищних рад:0Списокна карту
Сільських рад:0Списокна карту
Міст:0Списокна карту
Селищ міського типу:0Списокна карту
Селищ:0Списокна карту
Сіл:0Списокна карту

Відстань

До столиці:161857
До районного центру:7810
До найближчого міста:

Площа:2567102.73763245
Периметр:10549.6721829082
Сусіди:село Привільнесело Шабельнясело Лиса Горасело Кабатнясело Василівкасело Пархомівкасело Хрінівка



Васи́лівка—селовУкраїні ,Вінницькій області , Іллінецькому районі .
Історія Засноване село вXVIIстолітті. Але територія краю була заселена ще в часи трипільської культури в 4-2 ст. до нашої ери. Про це свідчать знайдені залишки предметів побуту у Скіфських курганах.Сама назва села зустрічається вперше десь з середини минулого століття, а до того воно разом з кількома прилеглими населеними пунктами однозначно називалося Кабатнею (нині таку назву носить лише східна його частина). Розташована Василівка біля струмка Кальничка серед лісу, поміж долин і пагорбів. За народним переказом заснування його приписується вигнанцям з Росії, так званим пилипонам-розкольникам, яких очолювали брати Василь та Борис. Іменем того з них, що поселився разом з родиною в Кабатні і стали називати поселення.В 60-х роках минулого століття в Присобському краю працювали групи археологів і поблизу Василівки вони виявили досить чіткі контури стародавнього городища оточеного валом, на якому колись росли товсті дерева. Знаходиться воно на крутій скелі біля ріки. Ще до недавнього часу зберігалися помітні сліди викладеної з каменів доріжки від центру городища до річки. На думку археологів рештки замковища свідчать про існування на цьому місці за часів Київської Русі замку феодала, який вIX  —XIIIст. нашої ери був оборонною спорудою від ворожих нападів.ВXVII  —XIXстоліттях Василівка з прилеглими селами і хуторами належала роду польських вельмож — князів Сангушко , потім основну частину тутешніх маєтностей придбав крупний землевласник і промисловець Франц Ярошинський і передав по спадковості сину своєму Октавію (1856 р.), чималі площі земельних угідь придбали брати Владислав і Йосип Држевицькі та Іпполіт Чарнольський. Жителів у той час налічувалось понад 770 чоловік, в тому числі 27 католиків.Під часКоліївщини(в серединіXVIIIст.) переслідувані урядовими військами гайдамаки мали завжди надійний притулок у Василівці. В1750  р. в селі було споруджено дерев"яну Покровську церкву, якій належало 52 десятини землі. В другій половиніXIXст. службу Божу тут правили священики Василь Колосовський, потім Ксенофонт Хмарський, далі Стефан Тележинський; який в1870  р. за доброчинність і особливі заслуги перед церквою за рішенням Святого Синоду був нагороджений відзнакою — Камілавкою. Після встановлення радянської влади в селі утворено органи — ревком, потім сільраду, комнезам. В роки колективізації організовано 3 колгоспи.В1959року ці колгоспи об"єдналися в єдине колективне укрупнене господарство «Перше травня» (на той час ім. Молотова) з центральною садибою у Василівці. [ред.₴Друга світова війна Щоб описати красу тутешніх місць, слів не вистачить — пензель художника потрібен. Природа неначе навмисне заховала свою перлину подалі від гомінких доріг, оточила село красивим лісом. Ліс був споконвіку для села усім — захищав, годував, душу радував. А люди облюбували це місце давним — давно. Віками жили люди. Будували будинки вирощували хліб, садили сади. Жило село. Сумувало і раділо, співало і плакало, кохало і ненавиділо. Чимало випробувань випало на його долю, коли переходило із рук в руки численних князів, несолодко жилося і за панської Польщі, царської Росії. Тільки-но й пізнали люди мирного життя і ніхто не сподівався, що ось — ось спіткає його найбільше лихо.
Проміння пам`яті сягне в найдальшу даль, його й віків туманам не спинити І нам довіку у серцях носити Землі своєї ревний біль та жаль… У червні1941року мирне життя василівчан перервала війна.На захист країни пішло 168 чоловіків та юнаків. У липні 1941 р. в село вступили німці. Настало нестерпне життя. Все вивозилось у Німеччину, вивозилась і молодь як робоча сила.Влітку1942року у наших лісах почали створюватись групи з населення навколишніх сіл для боротьби з ворогом. Невеликий загін скоро переріс у партизанський полк.Жителі села допомагали партизанам чим могли: пекли хліб, лагодили одяг, взуття, виготовляли примітивну зброю.На протязі 1942 —1943  рр. у наших лісах діяла друга Партизанська бригада ім. Сталіна під командуванням Кондратюка. До складу бригади входили загони « За Батьківщину»; ім. Кірова; ім. Леніна; «Іскра».У грудні 1943 року бригада нараховувала 10 тис. чоловік.У визволенні села брали участь резервні частини40-ї Армії .Німці простояли в селі до10 березня .14 березня 1944року село, як і вся Іллінеччина, були визволені від ворогів.1 травнядіти пішли в школу. Почались перші польові роботи у визволеному селі.