Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру
Геопортал адміністративно-територіального устрою України

Науково-дослідний інститут геодезії і картографії

Тип:
КОАТУУ:0521080306
Змін всього:
Дата заснування/створення:1590
Рік віднесення до категорії міст:
Поділ міста:
Площа:1781860.08847454
Населення:446
Густота населення:268,84 осіб/км²
Поштовий код:23137
Телефонний код:+380 04332
Домені імена:
Телефонний код:
Назва мешканців:
День міста:
Міста-побратими:
Водойми:

Адреса:
Веб-сторінка:
Мер міста:
Голова держадміністрації:
Голова ради:

АТУ

Районів:0Списокна карту
Міських рад:0Списокна карту
Селищних рад:0Списокна карту
Сільських рад:0Списокна карту
Міст:0Списокна карту
Селищ міського типу:0Списокна карту
Селищ:0Списокна карту
Сіл:0Списокна карту

Відстань

До столиці:217838
До районного центру:9986
До найближчого міста:

Площа:1781860.08847454
Периметр:6960.7430529419
Сусіди:село Межирівсело Майдан-Головчинськийсело Мартинівкасело Лопатинцісело Кармалюковесело Курилівцісело Сербинівці



Лопати́нці  —селовУкраїні , уЖмеринському районі Вінницької області .
Історія Точно встановити час заснування поки що не вдалося. Назва Лопатинці закріпилась за селом після 1590 року за прізвищем шляхтичів Лопатинських. Після церковної реформи патріарха Никона з центральної Росії на окраїну (Україну) стали переселятись втікачі, вони переслідувались державою і церквою за невизнання нового тлумачення церковних догматів. їх називали «Розкольники», тут вони заснували свою Слободу (друга половина XVII ст.)в урочищі «Крутоярки». Займались переселенці гончарством, бджільництвом, мисливством і землеробством. Шляхтичам Лопатинським приглянулася ця місцевість, вони почали переселятись на нові грунти, розширюючи свій наділ.Прощо пише М.Грушевський:
« Древнейшая известная мне грамота Лопатинских относится к 1590 г., но зто уже подтвердительная грамота, оставляющая за ними их участки в с.Лопатинцах. Род был довольно многочисленный и упомятая грамота выдается, очевидно, лишь одной группе владельцев (шесть человек): от 1600 г.имеют подобную грамоту другой группе тоже (шесть других) »Далі М. Грушевський пише:
« ...Стодульцы (к востоку об Бара) в 158З г., за королевским консенсом перешедшие от оновавшего их Стодулинского к Яковскому: Кумановка, потом называющаяся Радуловцами (от имени Радула Сербина) и Сербиновцами (к заходу от Межирова), упоминающихся в 1591 г., как уже существующие: Лопатинцы (около Сербиновец) на реке Думечи, утвержденньїе в 1590 году. За Лопатинскими, вероятно еще раньше, судя по многочисленности осевшимся здесь ».Отримавши королівську грамоту на село, жителів обклали повинностями, частина яких йшла на користь короля.Лопатинські проявили велику старанність до закріпачення і гноблення підлеглих. Селяни не бажали коритись, відмовлялись від оброку, тікали з села. Частина їх переселилась в м. Літин, там збереглась вулиця Лопатинська.Поміщик села Лопатинці у 1820 році в районі Студні будує ґуральню. Йому були потрібні робітники. В нього не було грошей, тому він бере кредит в держави, наймає людей для роботи із сусідніх сіл. Проте кредит своєчасно не сплачує і стає державним боржником перед казною. І в 1840 р. село за борги переходить у розряд казенних державних сіл. Такий статус Лопатинці мали одні на всю округу, їх в народі називали царським або государевими селом. 77 років прожили люди без пана, але їхнє життя не стало кращим, ніж в інших селах.На 1867 р. кількість жителів у селі складала 1017 чоловік. З них православних — 891, католиків (поляків) — 107, євреїв — 19. Із цих даних видно, що 10 % населення села були поляки, їх стільки жило й в с. Коростівцях.Прізвища жителів, що мають родове польське коріння, предки яких були вихідці з Польщі: Живицький Фелікс Сатурнович (родичі проживають в Польщі), Кваснєвський Станіслав Францович (мати та сестра живуть в Польщі), Вермініна Анеля Францівна, Зарицький Франц Станіславович, Бернажевські, Голішевський Стах Станіславович, Габріель Іван Станіславович, Кричківський Стах Станіславович, Мазур Юлія Миколаївна, Войціцький Ясь, Кваснєвський Ясь, Тимченко Яник, Козловські та інші.Великі релігійні свята село святкує двічі: за католицькою і православною вірами. При нагоді, жителі відвідують костьоли у Жмеринці, Браїлові та Бару. На свята співають польські пісні, молитви і підтримують успадковані від попередніх поколінь традиції. У 1879 р. біля церкви відкрили однукласну церковно-приходську школу.Революційні події 1917 року обійшли село. Панських маєтків і фільварків не було, грабувати і нищити не було що. В 1920 році загони білополяків робии ревізію продуктів, худоби. Жителі Куриловець, Лопатинець, Головченець (Кармалюково) відмовились їх здавати і розправились із збирачами та насильниками. За непокору чужинці спалили села Головченці, Курилівці, Лопатинці. Розправа білополяків на віки відкарбована в пам`яті народній.У 1930 році в Лопатинцях організовується колективне господарство «Ленінський шлях». Район виділив йому 3 трактори, хоча більшість господарство ще не мала й жодного. Серед трактористів стала званим ім`я Ганни Миколаївни Тимченко, з п`ятисотниця, що вирощували цукрові буряки, — Франі Голішевської, Галини Олександрівни Тимченко. Колгоспники за один трудодень отримували по 3-4 кг зерна і по 1 карбованцю грішми. Це була висока оплата на той час.Села, в яких проживала значна кількість етнічних поляків, в період репресій найбільше постраждали.Так з села Мовчанів було репресовано 8 людей, з с. Лопатинець — 7, серед них дві жінки, а також брати: Живицькі — Сатурін Сатурінович і Елізамін Сатурінович, Томченко Франц і Томченко Антон, в Томченко Петунії репресовано чоловіка, Мазур Янко, Мазур Агата. Вироки надзвичайних комісій були винесені за надуманими свідчинями, бездоказові, з посиланням на донесення як на агентів Польщі. В одному з них написано, що підсудний їхав на бричці в Варшаву на зустріч з розвідкою Польщі. Із засуджених назад, в ці села ніхто не повернувся. їх подальша доля після арешту і вироку суду невідома.Війна 1941–1945 років нанесла велику шкоду жителям села. На роботи в Німеччину і Францію вивезли 16 молодих людей. У 1942 році Галина Василівна Томченко, 1925 року народження, разом із своїм рідним братом Станіславом були вивезені у Францію на підземні роботи в шахти. Там Галина Василівна познайомилась із Василем Пориком і одружилась з ним. В. Порик спільно з французами та нашими невільниками-земляками з сусідніх сіл Слобода-Межирівська, Головченці очолив підпільний опір окупаційному німецькому режиму у Франції. Василь Порик став національним героєм Франції. Галина Василівна була зв`язковою підпільного осередку опору з місцевими партизанами. Після закінчення Великої Вітчизняної війни вона проживала в Лопатинцях. Після зустрічі Шарля де Голя і Микити Сергійовича Хрущова в м. Парижі і його розповіді про національного героя Франції Василя Порика, Галина Василівна отримала квартиру в Казахстані, яку обміняла на квартиру в м. Вінниці. На 2001 рік в с. Лопатинцях живе її внучка Юлія Квасневська, вона має дворічного сина Едуарда. Сім`я міцна, доброзичлива, авторитетна в селі. Галина Василівна Томченко живе у свого сина в Росії.У Велику Вітчизняну війну фашисти розстріляли шістьох людей. Крім того, вони забрали 120 коней, 18 волів, 80 корів, 60 свиней, спалили в селі 5 хат. Після такого розорення колгосп втратив економічну силу і з часом його приєднали до Біликовецького колгоспу, як бригадне село. Воно мало економічне зростання, коли керував колгоспом Іван Якович Вознюк.З 1980 року почали занепадати і бригада, і Нині у селі існує облаштований сезонний дитячий садок, добротний сільський клуб, на його базі в 1972 році проходив зональний огляд шкільних художніх колективів таких сіл, як Сербинівці, Кармалюково, Слобода-Межирівська, Стодульці, Мартинівка, Біликівці, Рів, Дубова.Загиблим в роки Великої Вітчизняної війни воїнам відкрито обеліск. Висипана дорога твердим покриттям до села і через З 2000 року Лопатинці відділились від Біликовець. Тут організувалось самостійне сільськогосподарське підприємство на чолі з Михайлом Петровичем Стефановичем, колишнім головою колгоспу «Україна» с. Біликовець, нині пенсіонером.