Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру
Геопортал адміністративно-територіального устрою України

Науково-дослідний інститут геодезії і картографії

Тип:
КОАТУУ:0521080803
Змін всього:
Дата заснування/створення:1530
Рік віднесення до категорії міст:
Поділ міста:
Площа:3909032.60289745
Населення:643
Густота населення:343,85 осіб/км²
Поштовий код:23110
Телефонний код:+380 04332
Домені імена:
Телефонний код:
Назва мешканців:
День міста:
Міста-побратими:
Водойми:

Адреса:
Веб-сторінка:
Мер міста:
Голова держадміністрації:
Голова ради:

АТУ

Районів:0Списокна карту
Міських рад:0Списокна карту
Селищних рад:0Списокна карту
Сільських рад:0Списокна карту
Міст:0Списокна карту
Селищ міського типу:0Списокна карту
Селищ:0Списокна карту
Сіл:0Списокна карту

Відстань

До столиці:214187
До районного центру:19154
До найближчого міста:

Площа:3909032.60289745
Периметр:10350.1978911635
Сусіди:село Вівсяникисело Антонівкасело Вінниківцісело Дубовасело Кармалюковесело Петранісело Горбівці



Ду́бова—селовУкраїні , уЖмеринському районі Вінницької області .
Історія села Дубова Дубова вперше згадується в 1530 р. у документах Хмельницького повіту. Вона разом з 15 іншими селами сплачувала податок на побудову нового замку в Хмільнику. Згадуються в цьому тарифі ним сусідні села: Вініківці, Лисогірці, Квирилівці. Можна вважати, що Дубова на 3-10 років заснована раніше. Всі новозасновані села в той час звільнялись від оподаткування на цей термін. В ілюстрації Хмельницького старостатства 1570 р.записано, що володар с. Вініковці показав ревізорам довідку 1447 р., згідно з якою каменецький каштелян Теодоріх Бугацький пожалував вінікковецький наділ Прокопу Дубнику з Києва. Звичайною справою того часу було присвоєння прізвища володаря зановоутвореному наділу. Тому, можлино,Прокіп Дубенюк заклав основи заснування с. Дубова десь у середині чи другій половині XV ст. У 1552 році з`явилось село Головченці, а с. Вівсяники — в 1565 р. В пустині Ромена виникають Петрані в 1563 р. Про старовинність с. Дубова свідчить городище, яке знаходиться за кілометр від неї, праворуч дороги, що йде до Багриновець в урочищі «Окопани». Городище займало площу більше 5 га. Його довжина 240 м., форма чотирикутна. Городище обнесено ровом. Вхід в нього з правого боку. Автор вважає, що його існування відноситься до XIII ст., в період існування Болоховської землі. Після зникнення татарського Поділля відпала необхідність у таких захисних пунктах. Місцеві жителі використовували городища як укріплення при загрозі нападу кримських татар (1438 р.) і турків. В ХІV-ХVІ ст. Велике Князівство Литовське, Річ Посполита для захисту своїх земель будували могутні замки. У відновленні одного з них у Хмільнику в 1530 — 1542 рр. брали участь жителі с. Дубова. В реєстрі сплати податей Подольського воєводства 1493 р. значиться: в Багринівцях — 11 димів, Курилівцях — 9, в Новоселиці і Почапинцях — по 6, в Микулинцях — 2 дима. Число господарств в Дубові, за реєстром 1565 р., значиться: 4 плуги. Вчені вважають., що плуг чи дим належали двом селянським сім`ям по п`ять душ в кожній сім`ї (XVI ст.) Це не зовсім точні дані, але з них автор робить висновок, що в 1656 р. в с. Дубова проживало до 50 чол. В цій люстрації вказані імена 23 дубівчан. Певно, це прізвища голів невеликих сімей, що утворюють 4 слуга (двори), автор подає прізвища 8 осідлих селян. Може, хто взнає своїх родичів з люстрації 1565 р.: Гречка, Лупіниха, Войничка, Савка, Роман, Шенко, Міхнов, Артем. 6 вільних: Тихно, Лазар, Васко, Климашко, Бучай, Федор Лишнипіин, Спікер. 7 новосільних: Демко, Василь Лисніч, Сербка, вдова Стойчиха, Ликита, Іван Горілко, Іван Воінчик. У ХVII ст., за твердженням М. С. Грушевського,велике спустошення в нашому краї спричинили польські, татарські та козацькі загони. В серпні 1651 р. один із козацьких загонів, який очолив Олександренко, облаштувався в Дубові. Тут козаки використовували панський хліб, що був на токах, ловили і знищували поляків. Через 10 років, у 1661р., було проведено перепис димів (домів) в Подільському воєводстві, сіл Дубова і Вівсяники у реєстрі немає. В Головченцях — 5 димів, Васютинцях — 1 дим. У переписі 1668 р., по Летичівському повіті с. Дубова теж немає. Оточуючі її села записані так: с. Сербинівці давно спустошено, на його місці утворився простір. Села Лопатинці і Петрані зовсім спустошені, тільки в с. Головченці залишився 1 дим. З 1672 р. по 1699 роки, тобто 27 років, село перебувало під окупацією Туреччини. Історики пишуть про цей період скупо, посилаючись на відсутність перших джерел. Із тих документів, що збереглися, видно, що турки збирались залишитись надовго, вживали заходів по затриманню населення на цій землі: вони будували дороги, вирощували сади. В період міжцарів`я і шведської війни Правобережна Україна перейшла тимчасово до Росії. Але після Прусської осади (1711 р.) Петро І змушений був її повернути Польщі. В цей час поміщики запрошують на свої землі нових поселенців, даруючи їм нові привілеї, серед них — право вибору віросповідання, що сприяло переселенню нових людей. У 1731р. була освячена новозбудована трикуполова церква на честь великомученика Дмитра Солуцького. За 1739р. прихожі піддані: кількість родин - 15 у них дітей — 36. Дідичі піддані: кількість родин — 25, у них дітей — 70; разом родин 40, у них дітей — 106. Дубова нараховувалось 120 місцевих жителів, прибуло за 1710 — 1719 рр. дві сім ї, серед них поляків не було. В 1775 р. в селі проживала значна кількість людей і раховувалось 82 дима, у Вініківцях — 72, в Лисогірцях і Лопатинцях - по 62, в Петранях — 58. У 1795 р. Поділля остаточно приєднали до Російської імперії. Селяни страждали від кріпосного права, війн, хвороб і голоду. В 1792 р. Катерина II дарує Хмельницьке старостатство дійсне таємному раднику князю Безбородьку А. А., він будує в Дубові та інших селах цукрові заводи. У березні 1813 р. в Дубові розбійники пограбували сім`ю Івана Сала, спаливши його двір. Шляхта з урядниками приписала цей випадок рекрутам, що втекли, — У. Кармалюку і Д. Хрону. У березні 1822 р. жителі Дубової М. Хорей, Федько і Юсько Панькові дали свідчення про Кармалюка, що вони не знають про те, що він займався грабунком. Не підтвердили звинувачення також мстителі й інших сіл. Іван Сало жив на хуторі. Хутір придбав його батько, коли був старостою села. Син зайнявся лихварства. Не було в селі родини, яка не заборгувала. Іван . В борг давав щедро, але брав великі проценти. Орендував млин, корчму, в його руках було все візникування.На початку XIX ст. села Дубова і Багринівці належами графу Крушельову, адміралу флоту. На 1820 рік він мав тут 363 кріпосних селян. У 1874 р. в хаті дяка, напевне, в цей час ним був Тіт Вербицький. відкрили церковно-приходську школу. Тоді в село проживало 731 чоловіків і 692 жінки, із них — 52 євреї. У 1906 р. в Дубові було 306 дворів, 1575 жителів із них: дітей шкільного віку — 158, в школі навчалось 35 хлопчиків і одна дівчинка, а закінчили школу лише 3 хлопці. Школа мала своє приміщення із дерев`яними стінами, замащеними глиною, покритим солом`яним дахом. Освіта місцевого вчителя - двокласна школа. Діти навчалися групами - по 60 учнів. Вони утримувалися за кошти, що збиралися на освіту. Учитель отримував зарплатню у 360 карбованців на рік. У 1919 р. в селі було два однокласних училища духовного відомства. Одне із училищ закінчили священик Василій Ляхамський, вчитель Євгенія Костянтинівна Кушнирова. Дарія Іванівна Зелениця закінчила друге Дубівське училище. Вчителі немало робили, що причепити дітям повагу до сільської праці і оточуючої природи. В липні 1914 р. імператор Всеросійський оголосив війну і загальну мобілізацію. В цей період загинуло чимало дубівчан. «Подільські відомості" 1915 – 1916 рр.: Крупський Петро Тимофійович — стрілець, поранений 29 серпня, Степчук Христофор Дмитрович - стрілець, поранений 28 серпня, Кузьмов Федір молодший - стрілець, поранений 30 серпня, Бевза Лаврентій -рядовий. Після цієї війни Дубова і оточуючі села потрапили в революційні події і громадянську війну, вони розпочали господарювати в період нової економічної політики. На цій землі вони створювали свою радянську історію. Сьогодні кожен дубівчанин, хто не забув своїх рідних і односельців, може написати її самостійно. І варто це зробити, поки не пізно, через те, що в офіційній історії село Дубова залишається забутим людьми. Автор цитує запис про Дубову з «Історії міст і сіл Української РСР. Вінницька обл.»: «Дубова. Населення 1307 чол. Село засновано в XVII ст. Його спалили монголо-татари. Жителі поселились у дрімучому дубовому лісі. Звідси і пішла назва села». Згідно з наведеними даними кількість населення с. Дубова зменшилась за 46 років — з 1924 по 1970 роки, - на 805 чоловік...