Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру
Геопортал адміністративно-територіального устрою України

Науково-дослідний інститут геодезії і картографії

Тип:
КОАТУУ:0520687003
Змін всього:
Дата заснування/створення:1756
Рік віднесення до категорії міст:
Поділ міста:
Площа:4784910.46556039
Населення:2368
Густота населення:6281,17 осіб/км²
Поштовий код:23218
Телефонний код:+380 0432
Домені імена:
Телефонний код:
Назва мешканців:
День міста:
Міста-побратими:
Водойми:

Адреса:
Веб-сторінка:
Мер міста:
Голова держадміністрації:
Голова ради:

АТУ

Районів:0Списокна карту
Міських рад:0Списокна карту
Селищних рад:0Списокна карту
Сільських рад:0Списокна карту
Міст:0Списокна карту
Селищ міського типу:0Списокна карту
Селищ:0Списокна карту
Сіл:0Списокна карту

Відстань

До столиці:168991
До районного центру:5878
До найближчого міста:

Площа:4784910.46556039
Периметр:13701.3636708399
Сусіди:селище міського типу Деснаселище Славнесело Стадницясело Сосонкасело Лісова Лисіївка



Сосо́нка—селовУкраїні , уВінницькому районі Вінницької області . Поблизу села знаходитьсязалізнична станція" Сосонка ".Розташоване на березі річкиДесна , лівої притокиПівденного Бугу
Історія села Населений пункт заснований у1607р. У1621р. ним володіла Ганна Стрижавська, дочка великого землевласника у Вінницькому повіті Федора Стрижавського. Пізніше Сосонка входила до Супрунівського ключа, який налажав графині Потоцькій зі знатного роду польських магнатів, яка була одночасно Волинським воєводою.За свідченням генеральної візи1765р. на початку XVIII ст. у селі Сосонка була збудована церква на честь Покрови Пресвятої Богородиці. В1747р. з благословення уніатського митрополита Флоріана Гребніцького, вона була реставрована і значно розширена, а в1872р. посвячена іменем архістратига Михаїла, належала доМосковського патріархату .У другій половині XVIII ст. Сосонка потрапила у володіння Симона Косаківського, старости Зошельського. В1785р. тут нараховувалось 578 українців уніатської віри, які займалися хліборобством.Після поділів Польщі Сосонка потрапила до складу Російської імперії і входила до Стрижавської волості Вінницького повіту Подільської губернії. Село довгий час належало поміщиці Сусанні Альбінівні Борейко. Селяни були повністю безправними і виконували всі кріпосні повинності, наприклад, з кожного двору - 75 днів панщини. За кожну додаткову десятину селяни відробляли 200 днів на рік. Реформа 1861 р.принесла селянам нові сподівання, але вони не виправдалися. Селяни так і не дочекалися справедливого розподілу землі. Більшість селян була неписьменною. У1861р. при церкві було відкрито церковнопарафіяльну школу, а в1880р. зведено окрему будівлю школи на 40 учнів.У1862р. в селі нараховувалося 167 дворів, в яких проживали 480 осіб. З них лише у 32 дворах мали коней.По всій імперії прокотилися селянські заворушення. У Сосонці в1865р. селяни під час сходу побили старосту І. Десяцького, за що були заарештовані. І все ж у тому році селяни отримали землю по 3 десятини на двір згідно з наказом російського імператора.434 особи вирішили викупити 880 десятин у поміщиці Борейко, на що держава видала селянам позику в розмірі 21 тис. крб сріблом. За це вони повинні були сплачувати протягом 49 років по 308 крб. Повністю землі були викуплені в1871р. і передані селянам. У1896р. селяни приєднали ще 52 десятини. У цьому ж році збудовано школу на 60 учнів.Події першої російської революціїне обійшли і Сосонку. Так, у1905р. відбувся виступ селян проти поміщиці Перновської, який був жорстоко придушений жандармами. Деякі зміни в життя селян внеслистолипінські аграрні реформи . Так, у1919р. селяни Євдокія Іванова, Анастасія Бурбелко, Микита Буздиган забрали землю і вийшли з общини, але решта сосончан не дуже поспішала їх наслідувати.У1913р. збудовано міністерську народну двокласну школу з 4-річним навчанням. Незабаром з 2500 жителів села 75 були письменними, а 350 осіб - малописьменними. Навчання проводилося лишеросійською мовою .ПодіїЖовтневої революціїта її наслідки трагічно відбилися на долі Сосонки. Періоди громадянської війни, більшовицької влади та голоду 1921 р. призвели до того, що населення села не лише не зростало, а й скоротилося з 2500 осіб у1914р., до 2200 осіб у1921р.Під час голоду ні сільрада, ні комнезам не отримали жодного грама хліба від держави. У селі не діяв млин, у запущеному стані перебували сад та озера. Ситуація змінилася лише з проголошеннямнепу . Селяни активно включились у нові форми господарювання.У грудні1917р. була організована Рада селянських депутатів, головою якої обраний Калень Антонович Головня, а секретарем - Степан Пилипович Турчик. У1918р. утворено комітет бідноти з трьох осіб, який допомагав біднякам. Першим головою комітету селянської бідноти був Іван Харитонович Солоненко.У1922р. в селі створено комсомольську організацію, першим секретарем якої був Василь Данилович Шлапак. У цьому ж році виникли сільськогосподарське товариство з кредитовим фінансуванням, Сосонське споживче товариство, а пізніше - риболовецька артіль «Окунь», круподерна артіль «Вперед», сільськогосподарські товариства «Господар» та «Рай» і навіть інвалідна ковбасна артіль. Відновлено роботу млина, а з1927р. на його базі відкритоГЕС .У1925р. внаслідок стихійного лиха - граду та засухи - в селі знову почався голод. За даними Вінницького райвиконкому, голодував 21 житель, але тепер було надано деяку допомогу, і голод не був таким важким. Також у цьому році в селі організовано товариство «Просвіта», для роботи якого виділено спочатку хату-читальню, а потім і сільський Будинок культури. У1927р. відкрито школу сільської молоді. 1923 - 1927рр. - період гоніння на церкву: повністю конфісковано всі церковні будівлі та майно, націоналізовано 90 десятин землі.У1927р. створено партійну організацію з чотирьох комуністів, секретарем якої обрано Микиту Івановича Сташка.До1928р. в селі не було жодних комуністичних форм сільськогосподарських товариств. Лише в цьому році створено артіль «Ленінський шлях», яка пізніше стала колгоспом (голова І.В. Биченко) і підпорядкувала всі кооперативні товариства та артілі й навіть індивідуальні господарства.Не оминув Сосонку Голодомор 1932-1933 рр.Ліквідація кооперацій у селі, насильницька колективізація призвели до того, що вже взимку1932р. почали вмирати з голоду люди.Невідомо, як і завдяки кому збереглися, мабуть, єдині на всю країну «Смертні листи» (з7 квітняпо6 червня 1933р.) Сосонської сільської ради Вінницького району Вінницької області, кілька примірників «Книги записів актів громадського стану» за1933р. про смерть. У кожній такій книзі, яку заповнював секретар сільради, - записи за кілька днів чи тижнів.
« Захаревич Ганна Василівна - займалася хліборобством, причина смерті - невідома  »;
« Головня Іван Теодорів - ремесло - хліборобство, стан за заняттям - одноосібник, причина смерті - запалення легенів  ». Слова «від голоду» зустрічаються і раніше, однак переважає стереотипне «невідомо». З травня з`явилися записи, в яких причина смерті - голод:
« 9 травня. Сташко Данило Мартинович, вік 42 роки, українець, член артілі, причина смерті - від голоду  »;
« Романенко Яків Левков, 14 травня 1933 р., вік 52 роки, українець, член артілі. Помер від голоду  ».В один день31 травняпомерли: Лекера Романенко, Гаврило Романенко, Ярина Ковальчук;7 червня : Катерина Москаленко, Ганна Дзигаленко, Тодоска Козак; 9 червня - теж троє покійників: Ярина Кудраш - 55 років, Тетяна Педоренко - 45 років, Костя Бабенко - 19 років.Невідомо, де і в яких книгах записів ще можна прочитати щось подібне. Сосонка з її «Смертними листами» - не типова для Голодомору, скоріше острівець порівняного благополуччя. У Сосонці не було тотального голоду. На одному кутку люди голодували, а на інших - ні. У кого вродила картопля «і для себе, і для сусідів», кого підгодовував ліс, кого - рибою р.Десенка . А головне напередодні голоду (літо та осінь 1932 р.) не так лютували «буксирні бригади». І заслуга тут, вочевидь, голови сільради Прокопа Калениковича Романенка та голови колгоспу Микити Сташка. Вони свідомо йшли на ризик, наскільки це можливо, прикриваючи рідне село, та не давали великої волі своїм і прийшлим з «червоним метеликом».За сосонськими «Смертними листами» - мільйони мертвих і ненароджених, убитих голодомором. Завдяки записам тодішнього секретаря сільської ради ми можемо дізнатися про приблизні цифри померлих від голоду в селі. У січні померла 51 особа, в березні - 42, у квітні - 45, але пік смертності припадає на літо1933р. Так, у травні померли 45 мешканців, а в червні та липні - по 75, у серпні - 70 осіб. Всього від голоду померли більше 300 осіб. Допомогу держава виділяла у вигляді харчування лише працюючим колгоспникам. Тільки в1935 - 1936рр. село поступово залікувало рани, нанесені Голодомором.У1936р. розпочалося будівництво нової десятирічної школи, і першого вересня1938р. вона відкрила двері для школярів. Перед війною відбулося всього три випуски десятикласників, останній -21 червня 1941р.У червні-липні з Сосонки евакуювалися деякі жителі, вивозилася худоба. Під час відступу через село походили частиниЧервоної армії , з невідомих обставин була спалена сільська церква. 17 липня 1941р. у село вступили фашисти. Німецька влада у період окупації не чинила насилля щодо селян. Знову відкрилася церква, відновила роботу семирічна школа. У1941р. школа стала чотирирічною, а в1944р. закрилася зовсім. У приміщенні навчального закладу розміщувався будинок відпочинку для німецьких авіаторів.Багато жителів села в період окупації працювали на будівництві ставки Гітлера«Вервольф» , що знаходилася біля сусіднього с. Коло-Михайлівка. Це була переважно молодь, 50-60 осіб, що підлягали вивезенню доНімеччини . Працівникам видавали номерки. Тих, хто їх загубив, додому не відпускали, вони ставали військовополоненими. До підземних робіт селян не допускали, це були надсекретні об`єкти.Зі слів свідків тих подій відомо, що на території села діяли 2 невеликі підпільні групи. До однієї з них у1942р. входили Василь Антонович Головня, Йосип Соломонович Дуб, Михайло Якович Москаленко, Микита Іванович Сташко (голова колгоспу). У січні1942р. вони були видані фашистам і розстріляні. У1943р. Михайло Каленикович Сташко створив нову групу, до якої входили Іван Прокопович Дзигаленко, Олександр Данилович Дзигаленко, Павло Кирилович Пилявець, Каленик Костянтинович Сташко, Микита Каленикович Сташко, Іван Михайлович Турчик. У жовтні1943р. їх було викрито та після допитів у Вінниці розстріляно.Ці дві групи підтримували зв`язок з партизанами, які знаходилися у лісах біля м.Калинівкаі періодично навідувались у село на конях, аби дізнатися про кількість фашистів, зброї; вони вели спостереження за школою, де розміщувався штаб, з горища старої хати, яка стояла неподалік. 15 березня 1944р. Сосонка визволена від загарбників частинами 153-ї стрілецької дивізії 48-ї армії1-го Українського фронту . При відступі фашисти підірвали в селі міст через р.Десенка , а також залізничний міст. Через 5 днів після звільнення почалася масова мобілізація до лав Радянської армії, пункт збору був уПогребищі .За період окупації німецькі війська завдали селу значних збитків. Було зруйновано Будинок культури, електростанцію, корівник та інші будівлі. Загальна сума збитків становила 1 млн 645 тис. крб, школі завдано збитків на суму 145 тис. крб.На фронтах Великої Вітчизняної війни воювали 320 сосончан, 202 з них загинули полях битв, 122 особи нагороджені орденами та медалями.У березні1945р. відновлено роботу електростанції, а в1948р. запрацювала школа. У1950р. побудовано продуктовий та промтоварний магазини, функціонувала середня школа, в якій викладав 31 учитель, працювала лекторська група товариства «Знання», заснована в цьому ж році. Відкрито лікарню-стаціонар на 55 ліжок.У 1950-1960-ті роки для Сосонки, а особливо для колгоспу, виявилися досить успішними. У1952р. за високі врожаї коксагизу голові колгоспу П.К. Романенку, агроному Т.І. Романенко, ланковим Ф.Ф. Ковальчук, Є.І. Романенку присвоєно званняГероя Соціалістичної Праці , а Ганну Головню, Наталю Козак, Ганну Ковальчук, Теклю Ковальчук, Євдокію Мороз, Марію Кравчук нагородженоорденом Леніна .З1956р. колгосп "Ленінський шлях" занесено на обласну Дошку пошани, а також нагороджено Дипломом пошани Всесоюзної сільськогосподарської виставки. Учасниками ВДНГ у 1958 р. були колгоспники П.К. Романенко, Т.І. Романенко, М.А. Ящук (бухгалтер), Ф.М. Романенко (помічник бухгалтера), доярки Г.Я. Слободянюк, Г.П. Солоненко, М.П. Турчин, К.В. Собко, Г.І. Романенко, А.О. Ковальчук, А.А. Собко, Є.В. Козак, Н.М. Захарович, Г.Й. Головня, Н.Д. Скомаровська, Є.О. Дзигаленко, Н.П. Мандренко, А.Ф. Сусол, М.Р. Дзигаленко, Н.М. Романенко, Т.К. Ковбаса, завідувач ферми В.Т. Дзигаленко, скотарі М.М. Турчин та В.Г. Романенко, чабани І.А. Солоненко, М.С. Солоненко, М.Н. Кравчук, трактористи М.А. Ящук, І.В. Пустовіт, бригадири П.Д. Лупанов, Є.Д. Шлапак, ланкові М.Ф. Головня, П.Р. Ковальчук, Н.П. Кудраш, Є.Й. Головня, М.В. Кравчук, Г.М. Головня, Г.М. Пономаренко, Г.А. Кравчук та комбайнер Г.В. Романенко.У 1960-ті роки основним напрямом діяльності колгоспу «Ленінський шлях» було зернове господарство. Основна культура - пшениця, а з технічних - цукрові буряки. Допоміжні галузі господарювання - свинарство, птахівництво, вівчарство, велика рогата худоба. 28 лютого 1957р. за високі врожаї зернових та овочевих культур, високі показники тваринницької продукції голову колгоспу П.К. Романенка нагороджено другою Зіркою Героя Соціалістичної Праці. У1961р. йому при житті встановлено бронзове погруддя.У1962р. в колгоспі побудовано гараж, проведено водопровід до тваринницьких ферм. Село повністю електрифіковано та радіофіковано.У1966р. зведено Будинок культури з кінозалом на 350 місць, почала працювати бібліотека. Упродовж 60-70-х років великим накладом виходила колгоспна газета «Ленінський шлях», заснована в1957р.У червні1982р. колгосп реорганізовано в радгосп.