Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру
Геопортал адміністративно-територіального устрою України

Науково-дослідний інститут геодезії і картографії

Тип:
КОАТУУ:0521686103
Змін всього:
Дата заснування/створення:
Рік віднесення до категорії міст:
Поділ міста:
Площа:9043515.78191414
Населення:3915
Густота населення:13373,24 осіб/км²
Поштовий код:22436
Телефонний код:+380 4333
Домені імена:
Телефонний код:
Назва мешканців:
День міста:
Міста-побратими:
Водойми:

Адреса:
Веб-сторінка:
Мер міста:
Голова держадміністрації:
Голова ради:

АТУ

Районів:0Списокна карту
Міських рад:0Списокна карту
Селищних рад:0Списокна карту
Сільських рад:0Списокна карту
Міст:0Списокна карту
Селищ міського типу:0Списокна карту
Селищ:0Списокна карту
Сіл:0Списокна карту

Відстань

До столиці:165872
До районного центру:1186
До найближчого міста:

Площа:9043515.78191414
Периметр:23529.0412297538
Сусіди:селище Калинівка Другасело Медвідкасело Мізяківська Слобідкасело Павлівкасело Гущинці



Павлі́вка—селовУкраїні ,Вінницькій області ,Калинівському районі . Населення становить 3798 осіб.На берегах маленької річечки Верхів, яка тихим плином приєднується до швидких вод Південного Бугу розкинулося село Павлівка Калинівського району Вінницької області. Знаходиться воно за 2 км від районного центру і за 1,5 км від залізничної станції Калинівка-ІІ. Територія нашого села – це близько 3820 га квітучих, колосистих полів та розлогих лісів. Проживає в цьому куточку України 3840 чоловік, більшість з яких українці ( близько 95% ). Павлівка також стала домівкою для росіян ( 3% ), а також представників таких національностей як вірмени, молдавани, поляки та прибалти ( 2% ). Село було відоме ще у ХV ст. Розташоване в низинній місцевості, яка в деяких місцях переходи¬ла в болото. Територія була покрита лісом, через який проходив вели¬кий чумацький шлях. З ним і пов’язана назва населеного пункту. Існує легенда про заснування села. „Колись, - розповідають старожителі, - коли нашого села ще й близько не було, а скрізь росли величезні дуби, простягався тут чумацький шлях. Любили наші люди чумакувати, подорожуючи світом, знаходячи все нові й нові території для поселення. Ось один чумак що звався Павло, проїжджав густющим чорним і зупинився на перепочинок біля малюсінької річечки. Сподобалася цьому чолов’язі місцина, та й вирішив він залишитися. Побудував хату край ставка, першу хату. Потім інші люди почали оселятися тут. Так виріс спочатку хутір, згодом – маленьке поселення і, нарешті, село. Але село, як і кожен населений пункт повинне мати назву. Ось і вирішили люди назвати його на честь першого поселенця, що жив у цих краях. З тих пір наше славне село зветься Павлівкою. Та ніхто не знав прізвища чи то чумака, чи то козака запорозького. Відомо лише, що він родом з Умані. Почали прозивати його Уманчуком. З часом до слова „приклеїлася” літера “Г”, і прізвисько змінилося на Гуменчук. Тому й найпоширеніше павлівське прізвище звучить так само. ... Народилося в Павла п’ятеро синів: Адам, Остап, Стах (Станіслав), Олекса та Стратій. Саме вони дали початок великим павлівським родам. Інші сини започаткували такі роди, як “адамці” чи “сташки”. Це не вигадана історія, а овіяна віками, збережена і передана поколіннями легенда. Хоча існує й інша версія, радянська, дещо відмінна від цієї попередньої. Кажуть, що село було засноване лісничим Павловим. Не лише важкі чумацькі вози поволі тяглися павлівськими землями, а й козацька кров окропила ліси та поля. В історичних документах пишеться: „За кілька кілометрів від лівого берега р. Снивода, між селом Павлівкою і лісовою дачею Хоминкою є велике поховання”. Старші жителі пояснюють, що це стародавня козацька могила. Степові месники, захищаючи наш край від татаро-турецьких загарбників, зазнали великих втрат. Подейкують, що свідком цих боїв був старий та величний дуб, що й досі росте понад дорогою біля старої церкви. Це дерево настільки широке, що п’ятеро дорослих чоловіків, взявшись за руки, не можуть його обійняти. У XVIII ст. Павлівка входила до складу королівських земель Вінницького староства і знаходилась у володінні Людвига Калиновського, полковника військ коронних.Л.Калиновський збудував у селі уніатську церкву. В 1748 році Л.Калиновський розділив село між поміщиками. У селі здавна був гончарний промисел.Гущинці ,Кам`яногірка , Янів , Павлівка,Майдан-Бобрик(нині Літинського району) складали так званий Янівський район гончарного промислу, який в колишній Подільській губернії посідав друге місце за кількістю осіб, зайнятих цією справою і за збутом виробів. На початку ХХ ст. в цих селах нараховувалось 255 гончарів. Нині майстри гончарної справи збереглись у трьох селах : Павлівці, Кам`яногірці та Гущинцях. Після 1775 року Павлівкою володіла Соломія Холоневська. За часи її володіння, в 1785 році, тут нараховувалось 124 двори з 620 селянами - уніатами. Після поділу Польщі Правобережна Ук¬раїна возз`єднується в складі Російської держави, і селяни повертаються до православ`я. В 1795 році нарахо¬вується 949 жителів „хрис¬тиянського закону”. В 1846 році частиною села володів підполковник у відставці Дехтерєв Терентій Іванович, який, страждаючи важкою хворобою, розділив свої володіння поміж підлеглими. Після його смерті частиною села володіла покоївка підполковника Дехтерєва Мазеракі. Зараз збереглася назва кутка, що колись належав цій жінці – мазераківка. До реформи 1861 року селяни були кріпаками графа Грохольського, а потім цілого ряду дрібних поміщиків - Братковських, Клюковських, Дземешкевичів. З 1861 року в селі існувала церковна школа. В 1913-1914 рр. - однокласне початкове земське учили¬ ще. Перший вчитель - Степан Лаврович Білогруд. На 1898-1908 роки землі було поділено між 12 поміщиками. У 1901 році в селі нараховувалось 470 дворів, 3 водяні млини, 2 вітряні. Головне заняття селям - хліборобство, але багато хто займався і гончарством. Посуд виготовляли з особливої глини, яку добували в павлівських лісах. Продавали на ярмарках ближніх містечок (Янів, Пиків, Уланів). Нині це давнє ремесло майже забуте. 29 травня 1919 року збори селян прийняли ре¬золюцію про підтримку радянської влади та звернення до жителів всіх сіл. Чорними табунами налетіли на село 19 липня 1941 року німецькі фашисти. Прийшли німецькі загарбники. Без бою, без пострілу зайняли село. Молодь села, яка була вихована в дусі радянського патріотизму, не могла примиритись з впроваджуваними фашистами порядками, де за кожне незначне порушення була одна кара - смерть. Збирались, радились, як бути далі. Дійшли до висновку - треба боротися. Так в листопаді цього ж року виникла підпільна група, яка згодом переросла в районну. Керівником цього об’єднання був Кугай Петро, комісаром – Волинець Петро. Спочатку павлівських месників було 23 , згодом – близько 250. Найважчим етапом боротьби був початок. Без досвідчених конспіраторів, без зброї, з засиллям гестапівських таємних агентів в ряди борців - підпільників, але ми вистояли. Вже літом 1942 року проведено кілька вдалих операцій по знищенні фашистів, здобуто кілька стволів вогнепальної зброї, проводились диверсії на залізниці. Десятого лютого 1943 року на відкриту боротьбу вийшло перших 12 бійців, які зі зброєю в руках організовували напад на невеликі німецькі гарнізони, поліційні дільниці. Основу загону склали члени Павлівської підпільної організації імені Леніна, що й назву дали загонові. Дехто з партизан вижив у страшній війні, більшість же загинула чи то в боях з фашистами, чи то в застінках гестапо. Один з найхоробріших підпільників – Волинець Петро Каленикович – загинув, мабуть, найболючішою смертю – його зрадили свої. Після одного з поранень стан його здоров`я залишався тяжким, і він був змушений лікуватись та переховуватись у Павлівці, в хаті партизана Івана Томчука. Незабаром поліції вдалося встановити місце перебування патріота, і 2 квітня 10-13 року хата І. Томчука була оточена та підпалена фашистами. Зав`язався нерівний бій. Партизани відстрілювались до останнього патрона. В палаючому будинку останньою гранатою підірвав себе комісар П. Волинець. Тяжко поранений, обгорілий І.Томчук загинув від катувань озвірілих ворогів. За особливі заслуги, мужність і героїзм, виявлені у боротьбі протії німецько-фашистських загарбників в період Великої Вітчизниної війни. 1941 —1943 рр., указом Президії Верховної Ради СРСР від 8 травня 1965 року ко¬місару партизанського загону імені В. Леніна Волинцю Петру Калениковичу посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Своєю діяльністю партизани наблизили день визволення села від німецьких загарбників - 14 березня 1944 року... У селі проживає багато гумористів і поетів. Щороку Будинок культури села організовують свято «День села». У ньому беруть участь як і павлівчани так і гості села. У селі є великий дитячий садочок «Сонечко», в якому майже 100 діток. Також в селі діє колгосп СТОВ «Світанок», в якому працюють павлівчани і люди з сусідніх сіл. В наш час [ Коли?] павлівський колгосп орендує землі у сусідніх селах для розширення господарства і отримання гарного врожаю. Сільська школа досить стара. Місця для розміщення всіх дітей дуже мало - учні змушені ходити у дві зміни на навчання. Проводяться уроки і в додаткових приміщеннях. Велика проблема у школі - це відсутність достатньої кількості підручників. Але попри це успішність сільських школярів досить висока. Більшу частину чисельності жителів села складає молодь. Сьогодні в селі працюють Павлівська ЗОШ І-ІІІст., дитячий садочок „Сонечко”, будинок культури, який визнаний найкращим у районі 2008 року, медична служба, бібліотека. Під керівництвом Гуменчук К.А. діє народний фольклорний ансамбль „Журавка”, молодіжний ансамбль, народний зразковий оркестр (керівник – заслужений діяч культури Укарїни І.А.Стаднік). У с. Павлівка наро¬дилося чимало видатних людей. Серед них Герої Радянського Союзу П.К. Волинець, І.І. Ковальчук та український письменник і перекладач О.Л. Кундзіч. Вшановуючи пам`¬ять про письменника-земляка, одній з вулиць села присвоєно його ім`я. На хаті, у якій народився майстер пера, прикріплено ме¬моріальну дошку. В бібліо¬теці обладнано стенд, на якому виставлені твори О.Л. Кундзіча. У центрі села височіє обеліск – пам’ятник загиблим павлівчанам, що віддали своє життя у роки Великої Вітчизняної війни за наше майбутнє. Пам’ятник відкрито у 1975 році на честь 30-річчя перемого над фашистськими загарбниками. На стелах, що знаходяться ліворуч та праворуч від тридцятиметрового обеліска, викарбувано імена загиблих героїв. Всього 394. А перед монументом пломеніє іскорка вічного вогню. У кінці села знаходиться знаходиться пам’ятний нагробок на могилі Героя СРСР Петра Волинця, що загинув заради порятунку свого краю. А біля Будинку культури нещодавно споруджено пам’ятник хоробрим партизанам, які своєю діяльністю наблизили закінчення війни.