Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру
Геопортал адміністративно-територіального устрою України

Науково-дослідний інститут геодезії і картографії

Тип:
КОАТУУ:0523484002
Змін всього:
Дата заснування/створення:
Рік віднесення до категорії міст:
Поділ міста:
Площа:2661349.49700404
Населення:433
Густота населення:2243,52 осіб/км²
Поштовий код:22203
Телефонний код:+380 4346
Домені імена:
Телефонний код:
Назва мешканців:
День міста:
Міста-побратими:
Водойми:

Адреса:
Веб-сторінка:
Мер міста:
Голова держадміністрації:
Голова ради:

АТУ

Районів:0Списокна карту
Міських рад:0Списокна карту
Селищних рад:0Списокна карту
Сільських рад:0Списокна карту
Міст:0Списокна карту
Селищ міського типу:0Списокна карту
Селищ:0Списокна карту
Сіл:0Списокна карту

Відстань

До столиці:118482
До районного центру:1722
До найближчого міста:

Площа:2661349.49700404
Периметр:11084.6660813246
Сусіди:село Павлівкасело Круподеринцісело Саражинцісело Жовтневесело Гопчиця



Цей термін має також інші значення. Докладніше — у статтіКруподеринці . Круподери́нці—селовУкраїні , вПогребищенському районі Вінницької області . Населення становить 433 осіб. Село розташоване за два кілометри від залізничної станціїРжевуська , за п’ять – від районного центру – м. Погребище . Сільський виконком розміщений в центральні садибі с. Павлівка. Поштове відділення – ст. Ржевуська.
Історія В1835році графРжевуськийпродав село сімейному лікарю С.Я.Плятцеру. Тоді село відносилося доБердичівського повітуі налічувало 60 дворів в яких проживало 676 жителів.На початку1890року за 45 тисяч російських карбованців помістя купив граф Микола Павлович Ігнатьєв . На той час в селі налічувалось 190 дворів в яких проживало 1604 жителів, переважна більшість жінок. Помістю належало 1573 десятини землі. В селі був дерев`яний водяний млин, дві кузні, цегельний завод, лікарня, пральня, водокачка, пожежна,церковнопарафіяльна школа , дерев’яна православна церква.В1895році на кошти графа Ігнатьєва, за проектом О. М. Померанцева, була збудована цегляна церква – мавзолей і стала діяти з 17 вересня 1901 року. Разом з будівництвом церкви будувались і інші будівлі: хата священника, по господарські будівлі, лікарня. В1896році побудувався чотириповерховий млин з прибудованою олійнею, яка працювала на водах річки Рось. 3 липня 1908року граф Ігнатьєв помер. Його дружина Катерина Леонідівна Ігнатьєва померла в1917році.Післябільшовицького перевороту 1917року діти графа виїхали за кордон а в маєтку поселилась Білашківська комуна. З 1920 по 1924 рік в маєтку знаходилась педагогічна школа.В селі був створений філіал Вінницького промислового господарства. При філіалі господарства було: 40 дворів, 150 гектарів землі, пару волів та коней, молотарка, одна вантажна машина, до 20 корів, гончарня, яка на той час давала значний прибуток. Колгоспорганізовано в1929році. В колгосп люди ішли неохоче. Їх змушували здавати в колгосп домашню худобу, пшеницю, коні, вівці, робочий сільськогосподарський інвентар.У Голодомор 1932-33 роківмайже з кожної хати вивозили на поховання пухлих від недоїдання старих людей, малих дітей.Приблизно, по свідченні очевидців, від голоду в селі померло більше 180 людей. Наприклад в Максима Левченка померло семеро дітей, у Поліщуків – п’ятеро дітей, у Ягодзінських – четверо дітей, у Соломиних – чоловік і п’ятеро дітей, у Фросиних – чоловік і п’ятеро дітей, у Максима Мельничука – шестеро дітей.У рокиДругої світові війнисело було окуповано німцями.Близько сотні односельців не повернулись з фронту і повоєнна розбудова лягла на жіночі-вдовині плечі. Молоді дівчата сіли за кермо тракторів. Батьків що повернулися з війни замінили діти-підлітки. Уже з 7-8 років вони пасли колгоспну худобу, управляли кіньми, косили поля.В 50-х роках було об`єднання філіалу Вінницького промислового господарства з колгоспом, тоді ж і перестала діяти гончарня. В 1959 відбулося об’єднання двох сіл в один колгосп «Шлях до комунізму». Після чого сільська рада, контора колгоспу перейшли в селоПавлівкуа Круподеринці стають бригадним селом. В бригаді була тільки одна машина, чотири пари коней, стара дерев`яна кузня.Почалось зубожіння села. Молоді люди по закінченню восьмирічної школи від’їжджали до сусідніх сіл-радгоспів шукати роботу або виїздили до міст. Руйнувались сільськогосподарські будівлі.На весні1958року при голові сільського господарства Й.Н. Кащуку, між кам`янистими скелями на бурхливих водах річки Рось розпочалось будівництво ГЕС, завдяки якій беріг залило водою. З невідомих причин станція не була приведена в дію, а недовгий час працювала на дизель-генераторі. На сьогодні будівля ГЕС і дамба у зруйнованому стані.На початку 60-х років колгосп був перейменований у «іменіХХІ зїзду КПРС» . Потім колгосп був перейменований на колгосп «імені Димитрова».В 1963 році на керівну посаду голови колгоспу прийшла Наталя Яківна Пославська. За роки її праці, на місті дерев`яних будівель виросли: кам`яна кузня, вівчарня, два будинки для великої рогатої худоби. В1964році покрили дах, обложили цеглою будівлю, яка була виліплена з глини руками колгоспників в 50-х роках і призначалась для контори колгоспу і сільської ради. Побудували кав`ярні, хати читальні, а згодом будинки культури, клуби. Сільська клубна установа розташована в центрі села. Частину будівлі займає бібліотека. Глядацький зал на 250 місць було збудовано 1965 році. На сьогоднішній день клубна установа потребує капітального ремонту.В1972році село було підключене доЛадижинської ТЕС .Господарство прийняв А.П. Бурлаченко. Під його керівництвом розпочато і не закінчено будівництво дороги до села з твердим покриттям і греблі-ставу на краю села.На початку 80-х років посаду голови колгоспу зайняв М.П. Петрійчук. Під його керівництвом греблю-став відремонтовано і берег Росі залився водою.Добрий слід для села залишив керівник сільського господарства О.Л.Колотуцький. Під його керівництвом в селі відновили тракторний стан і цим надали людям роботу, налагодилась робота кузні. Село ожило. В сільському клубі частіше проводились масові заходи, концерти, якими і був зацікавлений і сам брав активну участь керівник господарства. Під гомінку пісню на тваринницькій фермі збудували чотирирядний будинок для худоби. Почалося але не закінчено будівництво торгової точки. В1991році Колотуцький залишив свій пост і очолив фермерське господарство.В1991році в центрі села встановлений пам’ятний знак загиблим у Великій Вітчизняній Війни.На початкустановлення незалежності України , в березні 1992 року відбулось реорганізація колгоспу з метою виділення землі з державної власності в колективну. Державний акт на право колективної власності видано13 грудня 1995року.В2000році колгосп ім. Димитрова реорганізовано в приватне підприємство «Промінь». 149 мешканців села Круподеринці, що являлись членами ППА «Промінь» набули право на земельну частину паю в розмірі 2,28 га. ум. орної землі.З липня 2004 року – підприємство перейменовано в П.П.«Світлана», за назвою російського крейсера "Світлана" старшим офіцером якого був учасник російсько-японської війни 1904 - 1905 років, капітан 2-го рангу О. О. Зуров, племінник Ігнатьєва.Станом на 2005 рік в селі проживало 430 жителів, а в школі навчалось 47 учнів. З восьмирічної школа стала початковою.З нагоди сторіччяЦусімської битви , в травні 2005 року, до села завітали: дослідник історії Військово-Морського флоту С.О.Смолянніков, завідувач сектора відділу охорони пам’ятників культури, кандидат наук П.М.Калугін, правнучка графа Ігнатьєва О.М.Столновська-Ігнатьєва, представник торгової місії посольства Болгарії в Україні Тодор Канєв та інші. І так щорічно до села їдуть туристи, історики, кореспонденти, науковці.У 2008 році на кладовищі встановлено пам’ятний знак голодомору. В 2008 році на дзвіниці встановлено хрест, який був зрізаний під час другої світової війни. І на сьогоднішній день дзвонять святкові і поминальні церковні дзвони, під які несе службу протоієрей Виговський Сергій Васильович.В лютому 2009 року у цокольній сатині храму відкрито меморіальну дошку із словами:
« Вірному болгаролюбу графу М.П.Ігнатьєву від вдячного болгарського народу!  »У церемонії відкриття меморіальної дошки брали участь: надзвичайний і повноважний посол Болгарії в Україні – Дімітр Владіміров, радник посольства Російської федерації в Україні – Віктор Богач, доктор історичних наук, професор, голова федерації дружби з Росією та країнами СНД – Захарій Захарієв, народний депутат України –Валерій Бевз , голова районної держаної адміністрації Василь Осадчук і районної ради Володимир Олексієнко, правнучка графа Ольга, гості з Києва, Одеси, громадськість району, села.