Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру
Геопортал адміністративно-територіального устрою України

Науково-дослідний інститут геодезії і картографії

Тип:
КОАТУУ:7121588201
Змін всього:
Дата заснування/створення:
Рік віднесення до категорії міст:
Поділ міста:
Площа:13489625.4574072
Населення:3827 ( 2001 )
Густота населення:
Поштовий код:19723
Телефонний код:+380 4737
Домені імена:
Телефонний код:
Назва мешканців:
День міста:
Міста-побратими:
Водойми:

Адреса:
Веб-сторінка:
Мер міста:
Голова держадміністрації:
Голова ради:

АТУ

Районів:0Списокна карту
Міських рад:0Списокна карту
Селищних рад:0Списокна карту
Сільських рад:0Списокна карту
Міст:0Списокна карту
Селищ міського типу:0Списокна карту
Селищ:0Списокна карту
Сіл:1Списокна карту

Відстань

До столиці:97665
До районного центру:11522
До найближчого міста:

Площа:13489625.4574072
Периметр:35413.0520159811
Сусіди:село Гельмязівсело Нова Греблясело Дмитрівкасело Піщанесело Коврайські Хуторисело Коврай Другий



Цей термін має також інші значення. Докладніше — у статтіПіщане . Піща́не—селовУкраїні ,Золотоніському районі Черкаської області , центрсільської ради .Населення— 3827 чоловік (на2001рік).Село розташоване обабічрічки Супійза 16кмвід районного центру —міста Золотоношаі за 18 км відзалізничної станціїЗолотоноша, неподалікавтотрасиКиїв—Кременчук.
Історія[ред.₴Перші роки Перша письмова згадка про Пішане ( містечкоПісочен) відноситься до часівКиївської Русі . Улітописі Несторазгадується, що містечко Песочен закладенокнязем Олегомна початкуX століття  — приблизно в907  році. Для успішної боротьби зі степовиками на кордонах держави створювалися укріплені міста і містечка, і одним з них був Песочен, що виник напіщаному островісередболіт  — звідси й назва.Перше поселення на території сучасного села існувало значно раніше. Ще на початкуXX століттяв окрузі налічувалося близько 40 курганів різних часів. В одному з них знайдено останки людини, яка, вірогідно, загинула відстрілизбронзовимнаконечникомскіфськоготипу IV—III столітть до н. е. Угирлі Супоювиявлено унікальну знахідкугрецькогобронзовогопосуду , вік якого близько VI століття до н. е. Під1169роким в Іпатіївському літописіповідомляється також про сторожевий городок. Зручне географічне розташування на перетині водного та сухопутного шляхів обумовило статус Піщаного з початку його існування як стратегічного пункту на південних кордонах давньоруської держави. 1239року монголо-татари обложили і знищили Пісочен. Наприкінці16 століттямістечко Пісочен уже згадується як Піщана або Піщане. [ред.₴17 століття1604року переяславські слуги князівОстрозькихучинили напад на містечко, пограбували людей, забрали їххудобу .У серединіXVII століттяПіщане — один з укріплених пунктівНаддніпрянщини . Накарті французькогоінженерата картографаБопланапозначено як містечко.У1649  році Піщане — центр Піщанської сотніЧеркаського полку . ПісляПереяславської ради 1654  року, де піщанці склали присягу на вірністьМосковській державі .1667року Піщанська сотня ввійшла до складуПереяславського полку . На той час це було не значне містечко в якому майже єдиними промислом буломлинарство .Піщанці зазнавали багато лиха від частих набігівкримських татар . Так, Піщане було пограбовано татарами в1671   та1678  роках. В 1678 роціБілгородська ордапідійшла до Піщаного. У боюкозакивзяли кількаполонених [2].Тільки з1692  року, коли татарів було розбито Переяславським полком, у якому була й Піщанська козацька сотня, припинилися татарські набіги і Піщане втратило своє оборонне значення. Укріплення занепадало, вал обсипався, абрамаполамалась. [ред.₴18 століття
Гербсела1766рокуУ1729 — 1731роках 22 козацькі двори у Піщаному були закріплені загетьманом .Козаки , крім несення військової служби, виконували численні повинності: давали підводи на різноманітні потреби, сплачували місячні «датки» на утриманнякомпанійців .Старшинська верхівкаприбрала до рук кращі землі,греблітамлини . Наприкладсвященик ,сотникі писар завели собі власніхутори .1764року одинводяний млинналежав сотенному писарю Мелецькому йобозномукомпанійського полку С. Гайворонському, другий кантакузенським маєтностям. Багаті козаки одержували чималіприбуткизпромислівіторгівлі . Піщанський сотник С. Кандиба, маючигуральню , збуваввинонавіть уВасилькові . 1767року налічували 167 дворів і 12 бездвірних хат, або 392 родини чи 1166 чоловік. З них виборні становили 66 дворів, на кожний з яких пересічно перепадало 7,7вола , 5,2коняі 44 дні оранки, у підпомічників — 2,7 вола, 0,7 коня, 17 днів оранки. У 1767— 1768роках було 179 бездвірних хат посполитих та підсусідків. Піддані вдови піщанського сотника С. Кандиби відбували 2 дніпанщининатиждень [3]. Тожі ж, зі створенням поштової лініїКиїв — Кременчук , у Піщаному відкрилася поштова станція .У1781  році містечко налічувало 535 хат з населенням 1430 мешканців. Цього ж року Піщане ввійшло до Гельмязівської волості . [ред.₴19 століття 1834 року тут проживало 1149козаківі 72державних селян , з них 10ремісників . Працював 31млин , набуло розвиткучумацтво .В другій половиніXIX століттясело було волосним центром. Післяскасування кріпосного правав1861  році більшістю землі в Піщаному володіло 5 сімейдворянта 80 заможних господарств. У1865  році в Піщаному відкрито парафіяльну школу, у1872  році — земську, у1878  році — міністерське училище. У1885  році з 4000 жителів дорослого населення лише 211 вміли читати й писати.За подвірним переписом1885року, на 954 господарства припадало 4276десятин орної земліта 827 десятинсінокосу . 14 господарств зовсім не мали землі, 403 — від 1 до 3 десятин. 453 селянинаорендували1613 десятин орної землі, 337 господарств обробляли землю своєюхудобою , 150 найманою, 227 супрягою. [ред.₴20—21 століття У1901  році повітовим земством відкритомедичну амбулаторію . За переписом1910  року з 996 господарств 37 були безземельні, тоді як дворянин М. П. Кандиба володів 100десятинамиземлі, паровим млиноміґуральнею . Як і раніше, біднота користувалася примітивним реманентом . Вона мала лише 47плугів . У господарствах багатіїв працювало 7сівалок , 12 кінних та 1 парова молотарки. Крім того, заможні козаки володіли 98вітряками , 7кузнями , 3 олійницями, 2 паровими млинами, дрібними промисловими підприємствами, 9крамницями . У селі було 7шинків . Злидні гнали з рідного села, 86 піщанців ходили на заробітки, 43 родини не мали своїх домівок і бідували в чужих хатах. Частина населення жила зремесла . Так, за переписом 1910 року тут було 34теслярі , 33кравці , 13шевців , 9столярів , 23ткачі , 11 візників , 8ковалів .На1 січня 1915  року в Піщанській школі навчалося 103 хлопчики та 14 дівчаток. Сільськабібліотекамала 204книжки .Радянську владу було встановлено в1918  році. У1922  році в Піщаному проживало 7135 осіб і налічувалося 1434 садиби, почала працювати волосна дільничналікарня .З1923   по1929  рік Піщане було районним центром. У1927  році відкрито сільбуд — клуб, де працювала бібліотека, гуртки художньої самодіяльності, демонструвалося «німе»кіно .У1928  році створено три ТСОЗи (товариства спільного обробітку землі): на Замісті головою ТСОЗу був Бонь Семен Григорович, на Загреблі — Шкарупа Григорій Пальтович, на Новоселиці — Дахно Василь Федорович. ТСОЗи працювали вкрай погано, неефективно. Наприкінці1929  року, виконуючи рішення XV з`їзду ВКП(б) , у селі розпочаласяколективізація , що проходила в гострій боротьбі. Багато селян не мирилося з тим, що нажите тяжкою працею добро треба було віддати. Радянська влада швидко розправилася з бунтарями, виславши їх доСибіру .У Піщані було створено триколгоспи : на Замісті — імені Шевченка (голова Чмир Семен Трифонович), на Загреблі — «Нове Життя» (голова Войцюх, а на другий рік Кононенко Макар Миронович), на Новоселиці — імені Ілліча (голова Соломаха Митрофан Іванович). У1932  році колгоспи ледве виконали державне замовлення з хлібоздачі, та надійшло розпорядження «згори» ще доздавати хліб. Розпочавсяголод . У1933  році, за свідченням волосного писаря Дахна Михайла Карповича, померло відголоду1650 осіб.У1934  році Воскресенську церкву перебудували під Будинок культури із залою на 300 місць. У1935  році було відкрито планерну станцію в Піщані, в Піщанській лікарні працювали 4 медпрацівники, відкритопологовий будинок , 3лазні , сільмаг, чайну, продмаг. У Будинку культури демонструвалися фільми, працювали гуртки художньої самодіяльності — духовий і струнний оркестри, капела бандуристів, яка посіла друге місце на обласній олімпіаді1936  року. На колгоспних полях працювало 10тракторів , 5автомашин , встановлено вітряний двигун для накачування води на молочнотоварній фермі. У1936  році 32 вчителі навчали вшколах1100дітей . У1938  році в Піщані відкритопам`ятникиBолодимиру ЛенінуіТарасу Шевченку .У рокиДругої світової війни1127 піщанців билися на фронті, 459 із них загинули, 55 осіб розстріляно в тилу. Німці знищили практично половину будівель селян, усі тваринницькі ферми, школу, Будинок культури. Увересні 1943  року село було відвойоване. За бойові заслуги 439 учасників бойових дій були нагородженіорденамиймедалями . Повернувшись з фронтів, чоловіки включились у відбудову зруйнованого господарства. 5 вересня 1950  року всі три колгоспи села об`єднались в один — імені Шевченка. Головою об`єднаного колгоспу був обраний Бонь Микола Семенович, односелець,учительза фахом. Крім виробничих показників, у центрі уваги завжди було питання підвищення добробуту населення. У1952  році в селі збудованотеплову електростанціюім. Леніна, у1954  році — двоповерхове приміщення сільської ради. У1956  році до7 листопадавідкрито новий Будинок культури із залою на 600 місць.26 грудня1956 pокупомерголова колгоспу Бонь Микола Семенович. Новим керівником господарства обирається Науменко Іван Петрович. Колгосп ім. Шевченка був одним з передових господарств району. У1959  році було приєднано колгосп ім. МічурінаКоврайських Хуторів . На полях господарства в1961  році налічувалося 7880газемлі, працювало 14 гусеничних, 40 колісних тракторів, 12 зернових комбайнів, 25 автомашин. Багато тодішніх колгоспників нагороджено державними нагородами: орденом «Знак Пошани»  — ланкова, кукурудзовод Рощин Віра Кирилівна (1956 р.), доярка Ліва Раїса Петрівна (1958 p.), ланкова Гальченко Олександра Василівна (1958 р.); орденом Леніна  — доярка Дахно Марфа Іванівна (1958 р.);медалями ВДНГ — завідувач свиноферми Шкарупа Юхим Романович, бригадир бригади № 3 Тютюнник Григорій Іванович та багато інших.
ТанкТ-34/85 на в`їзді в селоУ1962  році відкрито нову двоповерховусередню школуна 800 місць, так як до цього діти навчалися в чотирьох хатах. Цього ж року колгосп перейменовано в «Маяк». З1965по1975  рік головою колгоспу обраний Колечкін Іван Васильович. З1973по2000  рік сільську раду очолював Дахно Микола Пилипович. До7 листопада 1965  року в центрі села побудовано обеліск Слави. У1967  році побудовано нове приміщення автопарку, сільську лазню. У1969  році збудовано дитсадок «Пролісок». У1971  році відкрито пам`ятник В. І. Леніну, у1972  році — приміщення контори колгоспу «Маяк». У1973  році урочисто відкрито пам`ятний знак —танкТ-34/85 на в`їзді в село в пам`ять про тих, хто загинув у роки Другої світової війни. У1975  році введено в експлуатацію двоповерховий восьмиквартирний житловий будинок. З1975по липень1979  року головою колгоспу працював Михайловський Іван Оврамович, він трагічно загинув у 1979 році в автокатастрофі. У лютому 1979 року в селі відкрито сільський історичний музей, завідувачем якого став учитель-пенсіонер Прокопенко Іван Максимович. На загальних зборах колгоспників у серпні 1979 року головою колгоспу «Маяк» обрано директора Васильченка Миколу Семеновича.У період так званих реорганізацій, у 1980 році на території села створено племрадгосп «Золотоніський», який займався виробництвом свинини, та комбікормовий завод, що зумовило збільшення населення та розширення соціальної сфери села: збудовано 5 чотириповерхових житлових будинків,гуртожитокна 150 місць, дитсадок «Казку». Але, не зумівши подолати економічних труднощів, ці підприємства збанкрутіли і в1999  році припинили своє існування. Для покращення обслуговування населення в центрі села було збудовано торговельний центр і будинок зв`язку.З плином часу колгосп «Маяк» було реорганізовано врадгосп«Маяк» у1980  році, потім у1996  році у КСП Агрофірма «Маяк», а в січні2000  року — у СТОВ Агрофірма «Маяк». Засновниками СТОВ є директор Васильченко Микола Семенович та йогодружинаВасильченко Любов Василівна. Бригадир тракторної бригади № 1 Капран Тихон Ігорович був нагороджений орденом Леніна, свинарка Ковтун Антоніна Петрівна —орденом Трудового Червоного прапора , ланкова Харченко Світлана Іванівна та Артеменко Анатолій Олександрович —орденом Трудової СлавиІІІ ступеня, доярка Слюсар Марфа Денисівна — орденом Леніна і в1973  році їй було присвоєно званняГероя Соціалістичної Праці . За період керівництва М. С. Васильченка побудовано і введено в дію 12-квартирний житловий будинок, 13 двоквартирних і 30 одноквартирних котеджів. Збудовано фізкультурно-оздоровчий комплекс, газифіковано село, реконструйовано тваринницькі приміщення, що дало можливість значно покращити умови праці. Господарство впевнено нарощувало виробництво сільськогосподарської продукції. Уже на кінець1990  року поголів`я великої рогатої худоби становило 3500 голів, у тому числікорів  — 1100 голів,свиней  — 15142 голови; урожайністьзернових  — 36,6 ц/га, в тому числі озимих — 42,4 ц/га,кукурудзи  — 46,1 ц/га,цукрових буряків  — 485,3 ц/га. Надій на фуражну корову становив 5074кг . Середньодобовий приріст великої рогатої худоби — 718 г, свиней — 377 г. 20 квітня 1992  року у господарстві побувавПрезидент України Леонід Макарович Кравчук . Не обминули своєю увагою і всі прем`єр-міністри, в тому числіВіктор Янукович . На сьогодні СТОВ Агрофірма «Маяк» є одним з кращих в Україні господарств. Маючи в своєму розпорядженні 7656 га сільськогосподарських угідь, у тому числі 6693 гаріллі , господарство щорічно виробляє 22 000 тонн зерна, 35 000 тонн цукрового буряку, 639 тоннсоняшнику . Введено в дію доїльний зал американського виробництва «БОУ-МАТІК», що дало можливість показати найпередовішу в світі технологію доїння.Молоко  — найкращоїякостій чистоти. Весь процес доїння механізовано. Реконструкцію будівель свинарників здійснено за сучасною технологією годівлі свиней «шведський стіл», що дало можливість нарощувати поголів`я свиней та одержувати високі середньодобові прирости. Свинарка доглядає 800—1000 голів. За 2006 рік прибуток господарства склав 12041 тисяч гривень, рентабельність господарства — 46,1 %. Господарство постійно купляє зарубіжну сільськогосподарську техніку для вирощування та збирання сільськогосподарських культур: тут трактори «Джон Дір», сівалки «Амазоне», плуги «Кварнеланд», бурячний комбайн «Ропа» та багато іншої техніки. Господарство є економічно сильним, немає боргів перед бюджетом, з виплатизаробітної плати . СТОВ носить звання «Господарство високої культури рослинництва і тваринництва», у1991  році Агрофірма «Маяк» занесена до «Золотої книги українського підприємництва», у2001  році нагороджена дипломом лауреата загальнонаціонального конкурсу «Вища проба».За заслуги перед Батьківщиною почесного звання « Заслужений працівник сільського господарства»удостоєні: зоотехніки Ліва Раїса Петрівна і Крикун Марія Дмитрівна, доярки Коваленко Марія Порфирівна та Олексієнко Євдокія Тарасівна; ордена «За заслуги» III ступеня — доярка Асаколова Євгенія Анатоліївна; ордена княгині Ольги III ступеня — головний бухгалтер Переясловець Любов Миколаївна. Держава високо оцінила ділові якості директораВасильченка Миколи Семеновичаяк керівника господарства. Присвоєно почесне звання «Заслужений працівник сільського господарства» (1995 р.); нагороджено орденом «За заслуги» III (2000 р.) і II (2002 р.) ступенів; Почесний академік Української академії аграрних наук (2002 р.);Герой України(2003 р.).