Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру
Геопортал адміністративно-територіального устрою України

Науково-дослідний інститут геодезії і картографії


Герб


Прапор

Тип:
КОАТУУ:5310700000
Змін всього:
Дата заснування/створення:988
Рік віднесення до категорії міст:з 988 року
Поділ міста:
Площа:22706020.6993951
Населення:▼ 47 845 (12012)
Густота населення:1 050 осіб/км²
Поштовий код:37500—37509
Телефонний код:+380-5361
Домені імена:
Телефонний код:
Назва мешканців:
День міста:18 вересня
Міста-побратими:
Водойми:

Адреса:м. Лубни, вул. Я. Мудрого, 33
Веб-сторінка:http://lubnyrada.com.ua/
Мер міста:Грицаєнко Олександр Петрович
Голова держадміністрації:
Голова ради:

АТУ

Районів:0Списокна карту
Міських рад:1Списокна карту
Селищних рад:0Списокна карту
Сільських рад:0Списокна карту
Міст:0Списокна карту
Селищ міського типу:0Списокна карту
Селищ:0Списокна карту
Сіл:0Списокна карту

Відстань

До столиці:155933
До районного центру:
До найближчого міста:

Площа:22706020.6993951
Периметр:44113.2874528144
Сусіди:Лубнисело Мгарсело Калайдинцісело Шершнівкасело В'язівоксело Солоницясело Чуднівцісело Тернисело Кононівкасело Засуллясело Вищий Булатецьсело Вільшанкасело Новакисело Клепачісело Піскисело Нижній Булатець



Лубни́(МФА : [lubˈnɪ] ,  вимова опис файлу ) —містообласного підпорядкування вПолтавській області , адміністративний центрЛубенського району . Колишня польська резиденція князівВишневецьких , столиця «Вишневеччини» впродовж1639 - 1648років. У місті було проголошено«Лубенську республіку» , яка проіснувала з1905по1907роки.Місто розташоване в центральній частиніУкраїни , на правому березі річкиСули . Висота 158 м над рівнем моря. За чисельністю населення — четверте місто області післяПолтави ,КременчукаіКомсомольска(станом на1 березня 2012року у місті Лубни проживало 47 845 осіб[1]. На сьогодні місто є важливим економічним та культурним центром області та всієї країни.
Історія[ред.₴Давні часи Лубни — це одне з найстаріших поселень наПолтавщині .
Панорама старого міста на початку20 століття
ЗамокЯреми Вишневецькогов Лубнах. РепродукціяМісто засноване Великим князем КиївськимВолодимиром I Святославичемв988році в честь прийняття християнства, як одна з фортець Посульської оборонної лінії для захисту південних кордонівКиївської Русівід степових нападників. Спочатку це була невелика дерев`яна (луб`яна) фортеця надСулою(в районі урочища «Верхній Вал» ).У серпні1107року під Лубнами великий князь київський Святополк IIразом ізВолодимиром II Мономахомта іншими князями завдали важкої поразки половцям, якими командувалиБонякіШарукан .У1239році Лубни зруйнуваламонголо-татарська навала , але дякуючи багатій природі — лісам, болотам, рікам ( Сула , Вільшанка, Луб`янка,Кам`яний потікта ін.) населення не було повністю винищене і місто продовжувало існувати.З часом місто розвивалося — вже у1591році воно малоМагдебурзьке право , свою печатку йгерб . Місто було під управлінням магнатівВишневецьких . Тут був збудований один із найкращих в Європі замківЯреми Вишневецького .У1596році в урочищіСолоницяпід Лубнами відбулася остання битва селян та козаків під проводомСеверина Наливайказ поляками, так званийСолоницький бій . [ред.₴XVII—XIX століття Поряд із містом, за фінансової підтримкиРаїни Вишневецької , у1619році Ісаєю Копинськимбуло засновано православнийЛубенський (Мгарський) Спасо-Преображенський монастир , у якому освячувались всігетьманиУкраїни.У 30-ті роки 17 століття Лубни стають центром могутніх селянсько-козацьких повстаньКарпа Скидана ,Павла Бута ,Кизима ,Якова Остряниці .У1648  —1781  рр. Лубни — центрЛубенського полку .У роки Народно-визвольної війни 1648 — 1654під проводомБогдана ХмельницькоговідзначивсяЛубенський козацький полк .Головною святинею краю були нетлінні мощі Костянтинопольського патріархаАфанасія ІІІ Пателарія , похованого у Мгарському монастирі в1654році.З1709році в місті діяли одна з перших в Україні польовааптекаіботанічні садидля розведення і використання лікарських рослин засновані за вказівкою царяПетра І .ДоПолтавської битви 1709року місто було найбільшим на теренах сучасноїПолтавської обл .З1781року Лубни — місто Київського намісництва, пізніше — центр Лубенського повітуПолтавської губернії .За даними на1859рік у місті мешкало 3995 осіб (2096 чоловічої статі та 1899 — жіночої), налічувалось 358 дворових господарств, існували 6 православних церков, лікарня, духовне, повітове та приходське училища, поштова станція, 2 заводи, казенна запасна аптека, відбувалось 4ярмарківна рік[2].У1885році у с. Круглик під ЛубнамиКатерина Миколаївна Скаржинськавідкрила перший приватний музей в історії України на теренах українських земель.У місті було засновано знамениту на всю Полтавщину Лубенську чоловічу гімназію(нині середня школа № 1), багато випускників та учнів якої відомі далеко за межами України. [ред.₴XX століття Промисловий розвиток міста прискорився після того, як через нього пройшлазалізниця( 1901 ).На початкуХХ століттятільки до 13 % лубенців знали грамоту, в місті не було жодної читальні, у міській бібліотеці, за винятком одного примірника«Кобзаря»  — жодної української книжки. Тому видатною подією було те, що у листопаді — грудні1905року у Лубнах вийшло кілька номерів першої вРосійській імперіїгазети українською мовою «Хлібороб» . Її засновниками виступили відомі громадсько-політичні діячі — брати Микола,ВолодимиртаСергійШемети.Під час революційних подій 1905 — 1907 років, у місті було проголошено«Лубенську республіку» , яка, хоч і на короткий час, виявила величезне прагнення лубенців до вільного життя. Знаменним є також і те, що в1911році, коли царський уряд заборонив відзначення 50-літнього ювілеюТараса Шевченка , в Лубнах все ж відбувся вечір з цієї нагоди.За переписом1910року в Лубнах було 2349 господарств, проживало 12786 мешканців, діяло 7 церков. 1912року в Лубнах була створена науково-дослідна станції лікарських рослин, співзасновником і першим директором якої став Петро Гавсевич . Це була перша на територіїУкраїниі колишньоїРосійської імперіїнауково-дослідна станція лікарських рослин.У1915році стали до ладу евакуйовані під часПершої світової війниз прифронтових західних губерній машинобудівний завод «Фенікс» («Шліфверст» ), завод «Механіка» («Комсомолець» ), сукняні фабрики («Валтекс» ).Після подійЛютневої революції 1917року багато демократичних змін відбулося і в Лубнах. Тут було створену одну з перших в УкраїніРад робітничих і солдатських депутатів , в червні відбулися установчі збориУкраїнської Демократично-Хліборобської Партії , а пізніше відбувся І з`їзд хліборобів-демократів Полтавщини. В місті активно діяла організація«Просвіти» , активізували свою діяльність лубенські друкарні, зокрема, були видані «Заборонені твори» Тараса Шевченка . [ред.₴Часи Радянської влади З1923року Лубни стають райцентром і центромЛубенської округи . Після розрухи і голоду відбудовувались лубенські підприємства. В1921року стали до ладу дві суконні фабрики,1922року — міську електростанцію. Під кінець1925року без державних асигнувань безробітним Лубен було відновлено завод «Фенікс», який став носити назву «Комунар» (нині — «Шліфверст» ). Було проведено реконструкцію суконної та повстяної фабрик. В1932році Лубенська повстяна фабрика було єдиною в Україні механізованою, на ній виготовлялось 70 % усієї повсті. Наприкінці1927року було відкрито деревообробну майстерню, що згодом переросла в меблеву фабрику. В залізничному депо станції Лубни було утворено одну з перших в країні жіночих паровозних бригад, яку очолила Галина Тодчук.Торкнулася Лубен і гірка хвиля кривавого сталінського терору. В1932  —1933роках жителі міста, як і тисячі мешканців навколишніх сіл вмирали від штучно влаштованого більшовицькою владою голодомору . Не випадково на родючій лубенській землі біляМгарського монастиря1993 року відкрито меморіал народної скорботи «Голодомор-33» на Зажургорі.
Нацистська листівка для мешканців Лубен [ред.₴Німецька окупація Військовий стан і початок мобілізації був оголошеним 23 червня 1941 р. Заводи «Комунар» і «Комсомолець» було перепрофільовано для ремонту військової техніки, швейна артіль розпочала пошиття обмундирування для червоноармійців.[3]На базі спиртово-горілчаного заводу розгорнула роботу лабораторія Південно-Західного фронту по виготовленню пляшок із запальною рідиною КС для боротьби з німецькими танками, відкриваються також в Лубнах районні курси по підготовці фронтових медичних сестер.Тисячі лубенчан копали окопи та протитанкові рови навколо Лубен та на північному заході району, укріплювали висоти по берегах р. Сули.На Лубенщині йшло прискорене формування, доукомплектування дивізій і полків, окрім того був сформований військовий госпіталь на 250 ліжок, а 1 - серпня з Житомира в Лубни евакуйовано три евакогоспіталі на 800 ліжок з пораненими, які були розміщені у школах № 1, 2, 56, де функціонували до евакуації у вересні 1941 року.В районі міста Лубен будувався аеродром з двома злітно-посадочними смугами. Будувався він також армійськими підрозділами і населенням. Термін завершення будівництва був визначений 9-го липня.На Лубенщині формувалися військово-громадські допоміжні підрозділи: ополчення, винищувальний батальйон складом 235 чоловік.Форсувавши Дніпро, німці з Кременчуцького плацдарму просувалися на Лубни і Лохвицю. Перерізали залізничну магістраль Харків — Полтава — Київ і, не зустрічаючи активного опору, мостом через ріку Сулу, з боку села Засулля, ввірвалися в Лубни. Танкам і мотомеханізованим частинам вермахта протистояли підрозділи 94 прикордонного полку майора Ф. І. Врублевського, рештки 6 мотострілецького полку військ НКВС. Три дні в умовах оточення на північній околиці Лубен йшли бої. Останній бій був жорстоким і кривавим. На місці бою є монумент з написом: «Героїчним воїнам 94 прикордонного полку, які полягли смертю хоробрих у боях за Радянську Батьківщину із німецько-фашистськими загарбниками 17 вересня 1941 року».У Лубнах німецька влада встановила окупаційний режим: у Лубенському р-ні було вбито 13500 ос. мирного населення, в тому числі 2100 дітей. 16 жовтня 1941 р. було ліквідовано єврейське гетто (с. Засулля): було вбито 3,5 тис. осіб. В яру під Вільшанкою було вбито дітей, вивезених з Харкова у 1942 році.На територіїучительського інститутуі залізничної школи № 8 створили табір військовополонених — Дулаг № 171. За два роки загинуло і померло 19,5 тис. радянських військовополонених. У таборі діяло дві підпільні групи, які об`єднались і влились у сформований німцями «козачий батальйон № 121». У листопаді 1942 р. батальйон був передислокований на ст. Янів Півд.-Зах. залізниці (Київська обл). «Козаки» підняли збройне повстання, витримали чотириденний бій біля м.Остерз армійською групою вермахта, оголосили себе партизанським загоном ім. Будьонного і ввійшли окремим підрозділом у партизанське з`єднання Ю.0. Збанацького.Добровільців їхати до Німеччини знайшлося небагато. Тому насильно було вивезено на роботи до Німеччини 540 мешканців Лубен і 6635 осіб з району. Розпорядженням гебітскомісара від 23 листопада 1942 р., особи, які намагались уникнути відправки підлягали арешту і покарання.У березні 1942 року загинув залишений для підпільної роботи уродженець с. Губське, поет, посмертно прийнятий до лав спілки письменників України, Петро Артеменко.З кінця 1942 року і до початку лютого 1943 у паровозному депо діяла підпільна піонерська група у складі: А. А. Буценка, Б. М. Гайдая, І. М. Сацького. Це вони пустили паровоз під парами на обігове коло і вивели з ладу депо на тривалий час. їх видав зрадник. Юні месники були схоплені гітлерівцями і розстріляні.Почуття людяності і милосердя виявили лубенці у 1942 році. Вони врятували життя багатьом вихованцям дитячого будинку, вивезеного німцями з Харкова. Громадяни, подружжя О. Й. та А. О. Коломійці, М. М. і І. К. Шкоди, І. О. Шепітько, М. Д. Колтунова та інші всиновили і вдочерили десятки хлопчиків і дівчаток.Партизанська боротьба почалася у квітні 1942 р., коли група радянських парашутистів була закинута на територію Лубенського р-ну. Біля сіл Лука, Пуленці, Ісківці відбувся бій з німецькими карателями і поліцією. Десантники знищили більше 20 німецьких комбатантів. У серпні наступного року висадилися з літаків дві організаційно-партизанські групи — загони № 25 і 26. Бойові дії, розвідувальну і диверсійну роботу партизани вели аж до звільнення Оржицького і Лубенського р-нів. Було знищено начальника лубенського гестапо, його ад`ютанта, коменданта району, помічника гебітскомісара і його шофера. Підірвано військовий ешелон на перегоні Лубни — Тарнавщина.Лікарі 3. Ю. Трохименко, А. В. Котляр, які у напівлегальних умовах надавали допомогу пораненим червоноармійцям і командирам.Після двохрічної окупації Лубенщина 17 — 19 вересня 1943 року була визволена військами 40 армії Воронезького фронту. Особливо відзначилися 337 стрілецька дивізія за що їй було присвоєно почесне найменування «Лубенська» і танкісти 2 танкового корпусу. 19 вересня о 3 год. 30 хв. ранку радянські війська оволоділи містом і станцією Лубни. 1129 стрілецький полк переслідував ворога по дорозі на Вільшану, 1131 стрілецький полк вибив німців з сіл Хитці і Лука.6508 лубенчан нагороджено орденами і медалями. Повними кавалерами ордена «Слави» закінчили війну Ф. Т. Шокало з с. Мгар, Д. П. Штиря з с. Тишки та В. Д. Михайленко з м. Лубен. 14 лубенцям присвоєно звання Героя Радянського Союзу: П. Г. Дейкалу, В. С. Куку, Н. Ф. Меклін, В. Ф. Мицику, М. Е. П`ятикопу, П. М. Раку, А. П. Рибкіну, Д. І. Сірику, К. Ф. Стронському, Д. К. Федорині, В. О. Халу, М. М. Халявицькому і А. М. Щербаню. Лубенці Т. Т. Дерикон, М. П. Недбайло, П. М. Олійник та М. Г. Самійленко брали участь в Параді Перемоги ([Москва]).На території міста і району є 52 братські могили, в яких поховано 690 воїнів. Імена більшості невідомі. Встановлено 56 пам`ятників, обелісків та пам`ятних знаків, 60 пам`ятних стел, на яких увічнені імена полеглих односельців.Лубни — місто визначних культурних традицій, яке свого часу вважалося «духовною столицею краю, Афінами Полтавської губернії». [ред.₴Повоєнний період