Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру
Геопортал адміністративно-територіального устрою України

Науково-дослідний інститут геодезії і картографії


Герб


Прапор

Тип:
КОАТУУ:5910400000
Змін всього:
Дата заснування/створення:XVII століття
Рік віднесення до категорії міст:з 1648 року
Поділ міста:
Площа:30336717.9634433
Населення:93 254 (12012)1
Густота населення:918 осіб/км²
Поштовий код:41600—41615
Телефонний код:+380-5447
Домені імена:
Телефонний код:
Назва мешканців:
День міста:6 вересня
Міста-побратими: Болгарія, Мездра Росія, Дмитрієв-Льговський (Курська область)
Водойми:Єзуч, Конотопка, Липка, Кукілка

Адреса:Сумська область, 41615, м. Конотоп, проспект Миру, 8, 2-34-32
Веб-сторінка:http://www.konotop-rada.gov.ua/
Мер міста:Дзед Василь Іванович
Голова держадміністрації:
Голова ради:

АТУ

Районів:0Списокна карту
Міських рад:1Списокна карту
Селищних рад:0Списокна карту
Сільських рад:1Списокна карту
Міст:0Списокна карту
Селищ міського типу:0Списокна карту
Селищ:0Списокна карту
Сіл:1Списокна карту

Відстань

До столиці:178779
До районного центру:
До найближчого міста:

Площа:30336717.9634433
Периметр:48408.3981967589
Сусіди:село Лобківкасело Кузькисело ПривокзальнеКонотопселище Заводськесело Новоселівкасело Ракисело Шаповалівкасело Підлипнесело Попівкасело Вирівкасело Сарнавщинасело Комсомольська Комунаселище Питомник



Цей термін має також інші значення. Докладніше — у статтіКонотоп (значення) . Коното́п (Конотіп)  — місто наСіверщині , вСумській області . Розташоване на р. Єзуч , за 129 км від обласного центру. Населення 89 тис. мешканців (переважноукраїнці ), з підпорядкованими сільрадами — 93 тис. ос.
Історія[ред.₴Заснування і походження назви Найстарішими пам`ятками Конотопщини є пам`ятки археології: тимчасові стоянки племен, поселення, кургани, городища, починаючи з епохинеолітудо Київської Русі. Біля с.Шаповалівкав 1877–1878 рр. були знайдені кістки мамонта і кам`яний ніж, які зберігаються сьогодні у Конотопському краєзнавчому музеї.Точний рік появи Конотопа, на жаль, і досі залишається невідомим, але історики вважають, що місто існувало ще до навали монголо-татар. Археологічні дослідження 1997–1998 років дають можливість припускати існування тут поселення Чернігівського князівства княжої доби. Після цього землі Конотопщини залишались спустошеними до XVI ст., а згодом були захоплені князівством Литовським. Постійні військові суперечки і конфлікти між Польщею та Москвою за територію України привели до потреби узгодження кордонів. У жовтні1634  р. у документах вперше згадується Конотоп. Польський корольВладислав IV Вазанадав Миколі Цетисову та нащадкам у володіння землі під Конотопом, Городищем, Єзучем .Прикордонні суперечки продовжувались до 1637 р.Москванаполягала на належності конотопських земель до Путивльського повіту. Тому кордон в районі Конотопа не визначився. Поляки за цей час збудували укріплення на злитті двох річок Єзуча та Конотопки — на місті старого «дитинця», саме на тих землях, які належали путивлянину Никифору Яцині. У 1635 р. польський шляхтич Підкова заснував садибу Новоселиця, поблизу якої польський староста побудував фортецю Конотоп на північ від поселення Новоселівці. У 1640 році укріплення за розпорядженням Новгород-Сіверського старости А. Пясочинського було перебудовано у достатньо потужну фортецю. Вона мала чотирикутну форму, вали й укріплені деревом стіни. Довжина кожної зі стін фортеці становила приблизно 100 сажнів. До фортеці вело троє воріт: київські, путивльські та роменські. Залишки валів та місце, де знаходився замок, залишились по цей день.Деякі історики вважають, що Конотоп як населений пункт існував ще до татаро-монгольської навали. Легенда розповідає, що під час переходу татарської кінноти в цих місцях у непролазних болотах загинуло багатоконейта воїнів, тому й місцевість стала називатиськонотопом  — болотистим місцем або кінським бродом, де тонули коні.Інша легенда пояснює, що назва майбутнього Конотопа пов`язана з інцидентом із царицею, карета і ескорт якої загрузли у болотистій місцевості. Царицю врятували, але скарби і охорона потонули. Коли цариця вибралась, то сказала: «Що це за місце таке, де коні топнуть»? Звідси й назва пішла Конотоп. Третя легенда розповідає, що назва міста походить від річки Конотопка, що протікала неподалік поселення. Через це поселення часто проїжджали кочівники, які дали йому назву Конотоп за назвою річки. Ця річка висохла, на заміну їй було штучно створено іншу річку — Єзуч. [ред.₴Козацька доба В роки національно-визвольної війни українського народу1648 – 1654  рр. Конотоп стає сотенним містечком. ПісляБілоцерківського договору 1651  р. шляхтаКиївського ,БрацлавськоготаЧернігівськоговоєводств отримала право повертатись в свої маєтки.Перші поселенці Конотопщини — вільні люди, але поступово козацька старшина закріпачувала козаків, відбирала землі й примушувала працювати на себе. З`явилися великі землевласники.Через землі Конотопщини у XVII ст. проїздили російські та українські посольства, їх урочисто зустрічали в Конотопі та найближчих селах. Особливо пожвавились відносини після звернення гетьманаБ. Хмельницькогодо російського царя Олексія Михайловича з пропозицією вступити у боротьбу за польський престол після смерті польського короля Владислава IV. 2 квітня 1649 р. жителі міста вітали російське посольство на чолі з І. Унковським, прибуле на Україну для переговорів зБ. Хмельницьким . За 5 верст до міста посланців зустріли конотопський сотник та понад 100 козаків з прапорами:«…а у города стояли пешие люди по обе стороны с ружьем, а как вошли в город, и в городе стреляли из пушек» . ПісляБілоцерківського договору 1651  р., шляхті було дозволено повернутись до своїх маєтків в Чернігівському воєводстві, на Київщину та Брацлавщину. Щойно польська шляхта з`явилася біля стін укріплення, конотопці покинули місто і пішли доПутивля . Там російська адміністрація надавала землі втікачам для заселення. У 1652 р. після перемоги військ Б. Хмельницького під Батогом Україною прокотилась лавина антипольських повстань. Конотопці теж піднялися на боротьбу, вигнали шляхту з міста та вбили старосту Сосновського разом з сім`єю. З цими подіями пов`язане так зване «Конотопське диво» , описане чернігівським архієпископом Ф. Гумилевським. Після вигнання польського гарнізону у фортеці залишався жити староста Сосновський з дружиною та 5 дітьми. Повсталі конотопці звинуватили старосту у зраді та вбили його разом з сім`єю, а тіла повкидали у колодязь, де вони пролежали три місяці. На свято Воздвиження Чесного Хреста вода в колодязі раптово піднялась на 20 метрів і підняла тіла вбитих, зовсім без прикмет тління. Лише після того, як їх поховали за християнським звичаєм неподалік колодязя, вода пішла донизу.Після підписанняГадяцької угодиІ. Виговськогомосковський цар Олексій, щоб не втратити Україну, посилає армію під командуванням князя Г. Ромодановського, а пізніше ще одну армію — О. М. Трубецького. Розпочинаєтьсяросійсько-українська війна (1658-1659) . 21 квітня 1659  р. розпочалася облога Конотопа, в якому оборонялись козаки на чолі з полковником Г. Гуляницьким.27 червня 1659  р. на допомогу місту прийшов з військом І. Виговський, а28 червнявідбулась знаменитаКонотопська битва(інша назва — Соснівська битва), в якій українська армія вщент розгромила армію московитів. Болотиста місцевість поставила московитську кінноту і артилерію в складне становище. Два тилові удари, один завдали ординці із засідки в урочищі Пуста Торговиця, другий — І. Виговський з козаками в районі нинішнього селаШаповалівка , вирішили долю битви. За короткий час полягло 20 чи 30 тисяч московитського війська, до рук переможців потрапило безліч трофеїв, в тому числі великий прапор війська. Поразка примусила Трубецького зняти облогу Конотопа і ганебно тікати до Московщини.
Собор Різдва Богородиці (1732–1739 рр.) — колись найдавніша пам`ятка містаГоловною галуззю сільського господарства селян було землеробство, сіялипшеницю ,жито ,гречку ,овесіпросо . Козацька старшина, заможні козаки та міщани займались борошномельним промислом. На р. Конотопка було дві греблі, де діяло 2 водяних млина.17 червня 1672  р. в с. Козацьке відбулась козацька Рада, яка обрала гетьманом Лівобережної України генерального суддю Івана Самойлович . Було прийнято і підписано договірні умови —«Конотопські статті» . З цього часу на конотопські землі почали переселятися вихідці з Правобережної України — Кандиби, Лизогуби, Радичі, Харевичі. Коли в 1674 р. встановився поштовий зв`язок Лівобережної України з Москвою, через Конотопщину пройшов поштовий трактМосква — Путивль — Київ . Під часПівнічної війни 1700–1721 роківросійські війська під проводомО. Меншикова2 листопада1708  р. знищилиБатурин . Конотоп готувався до оборони від шведів. 16 листопада 1708 р. козаки Великого та Малого Самборів разом з конотопською сотнею розгромили поблизу Конотопа шведський загін генерала Лінрота, ад`ютантаКарла XII . У 1711 р. Конотопська сотня нараховувала 701 двір і мала 4 курені. За часів гетьмана К. Розумовського Конотоп належав до рангових маєтностей генерального обозного Кочубея. За даними ревізії 1751 р. у Ніжинському полку, до якого входила і Конотопська сотня, було 2 928 дворів виборних козаків та 5 977 дворів помічників. За описом 1765–1769 років у Конотопській сотні було 58 сіл та хуторів, у Попівській — 17. Населення Конотопа становило 3100 жителів.В1751році згідно з універсалом гетьманаРозумовськогоКонотоп на 30 років стає особистою власністю генерального обозногоКочубея . В 80-х роках XVIII ст. на Конотопщині прокотилася хвиля селянських повстань, тут діяв загін під проводом Семена Гаркуші . [ред.₴В Російській імперії Внаслідок адміністративних реформ за багаторічну історію краю, межі Конотопщини змінювались багато разів. За наказом Катерини IIу1781  р. були створені намісництва. Спочатку Конотопщина увійшла до складуНовгород-Сіверськогонамісництва, а з 1791 р. — доЧернігівськоїгубернії. Населення міста у цей час становило 4 930 осіб. У червні 1782 р. з`явився план Конотопа і був затверджений герб міста — на прямокутному щиті червоного кольору зображено золотий Андріївський хрест, під ним срібний місяць, над хрестом — шестикутна зірка. Управління містом здійснювали міська дума і магістрат, де всі посади були виборними, але фактично належали міській козацькій верхівці. Наприкінці XVIII ст. в місті був кам`яний собор та п`ять церков. А також 1 614 будинків, 55 торгових лавок, 2 притулки. При кожній церкві існувала парафіяльна школа.У 1803 р. імператор Олександр Ізатвердив план перепланування міста. Проект охоплював майже всю територію з передмістям. Згідно з проектом, пропонувалося нові вулиці розбити на квартали, відповідно старі вулиці випрямлялись. Центр міста повинен був розміщуватись на території «городка», тобто там, де була фортеця. Через нього проходили вулиці, що виходили на шляхи доРомен ,Батурина ,ГлуховатаПутивля . Проект перепланування 1803 р. був виконаний частково.У1783  р. українські козачі полки було реорганізовано в регулярні полки на зразок російської армії. Під час війни1812  р. на Конотопщині створюються загони народних ополченців. Вже20 серпняперший загін конотопських ополченців під командуванням штабс-капітана Черниша направився в Новозибків на з`єднання з російською армією. Для боротьби з інтервентами створювались і козачі полки. Більше 2 тис. козаків та селян повіту брали участь в боротьбі з французами.Генерал-майор, командувач артилерії 6-го піхотного корпусуВасиль Костенецькийза відвагу, проявлену вБородінському бою , був нагороджений орденом Георгія III ступеня і позолоченою шпагою з написом «За хоробрість». У місті до цього часу зберігається у Конотопському краєзнавчому музеї бойовий прапор ополчення1812  р.У 1904 році в Конотопі євреї становили 32 відсотка[2]. У 1925 р. в Конотопі мешкало 6266 євреїв. Згідно з урядовими постановами, десятки єврейських сімей 1925 р. переселилися на південь, а в 1929 р. — вБіробіджан .У середині XIX ст. населення міста зросло до 9 тисяч чоловік. Справами міста відали Міська дума і ратуша. Існували Сирітський та словесний суди, Міське депутатське зібрання та квартирна комісія. Після скасування кріпацтва у 1861 р. починається бурхливий розвиток капіталізму, ведеться будівництво залізниць. У 1868–1870 рр. була збудованаКурсько -Київська залізниця, яка пройшла через Конотоп. Рух через місто було відкрито 17 грудня 1868 р. У цьому ж році було збудовано залізничний вокзал, депо, Головні залізничні майстерні. Тоді ж прокладено залізницю«Ворожба —Конотоп», яка з`єднала села Конотопського повіту з містом. У 1875 р. розпочалося будівництво лінії від Конотопа до Москви. У 1890-х стає до ладу залізниця«Москва — Брянськ —Конотоп». Конотоп стає важливою вузловою станцією на лінії Московсько-Київсько-Воронезької залізниці.Особливо Конотоп почав розбудовуватись після того, як через нього пройшла залізниця. Розширювалось новими забудовами залізничне містечко. Зводились школи, магазини, лікарня.У 1862 р. внаслідок великої пожежі у Конотопі згоріло понад 300 дерев`яних будівель, а сума збитків перевищила 200 тисяч карбованців. Це дало поштовх до прискорення будівництва і реконструкції міста. Для подолання неписьменності працювали церковно-парафіяльні школи, у 1890 р. було відкрито залізничне училище. А в 1898 р. почала працювати жіноча гімназія. Через чотири роки міське двокласне училище реорганізували у чотирикласне, а в 1905 р. почало свою роботу комерційне училище. З 1870 р. у Конотопі проходили з`їзди вчителів Чернігівської губернії. Загалом початок XX століття у місті пожвавився бурхливим культурним життям: влітку в міському парку працював театр, у 1900 р. з ініціативи історика та земського діячаО. Лазаревськогобув створений міський музей та архів при Конотопському земстві, а в 1901 р. почала діяти бібліотека та народний будинок тверезості.На початку XX ст. Конотоп стає одним з важливих промислових центрів Лівобережної України. Важкі умови праці, жорстока експлуатація робітників, низькі соціальні умови життя обурювали працюючих. Так у 1899 р. на Головних залізничних майстернях був організований виступ робітників на захист своїх соціальних прав. У ньому взяли участь понад 600 чоловік. У 1900 р. виникла перша соціал-демократична група, представники якої займались пропагандистською роботою серед робітників залізничних майстерень. Вони привозили зКиєва ,Курська ,Харковалистівки, прокламації, революційну літературу.Розвиток промисловості сприяв і зростанню кількості населення міста, яке в 1904 р. сягнуло 19 404 осіб. Збільшилось і число будівель (до 2090 одиниць), 55 з яких були мурованими. На той час містом керувала Міська управа, до якої входили поліцейська та пожежна команди, лікарня на 40 ліжок, 2 аптеки, 4 фельдшери, 1 ветеринарна частина, 5 ветеринарів, міська лазня і друкарня. З 1891 р. в Конотопі розпочалось брукування вулиць камінням на кошти земства. [ред.₴20 століття У роки революції (1905–1907)залізничники Конотопа та жителі повіту брали активну участь у революційних подіях. Після проголошення загального страйку вМоскві7 грудня 1905 р. залізничники Конотопа підтримали його, блокуючи проїзд поїздів через станцію Конотоп. Після того, як були введені війська, залізничники міста активізували свої і дії. Тільки на початку 1906 р. царським військам внаслідок арештів активістів та засланню їх доСибірувдалося придушити опір страйкуючих. Перша Світова війналягла тягарем на плечі жителів Конотопщини. На фронт було мобілізовано майже половину дорослого чоловічого населення, а в 1917–1920 рр. регіон стає ареною бойових дій військЦентральної Ради ,Червоної Армії , Денікіна , австро-німецьких військ. На початку1918  р. на Конотопському залізничному вузлі несли службу перша козацька піша стрілецька дивізія («сірожупанники») з полонених українців російської армії та полк ім. Дорошенка (1 200 багнетів) на чолі з курінним Пелещуком.Після закінчення громадянської війни почалось мирне будівництво. У 1921–1923 рр. у Конотопі діяло 100 дрібних підприємств легкої, харчової, будівельної промисловості, механічний завод, миловарний, 8 шкіряних, пивоварний завод, 2 друкарні, 2 кондитерські фабрики тощо. Під час голодомору 1921–1922 рр. з церков Конотопщини було вилучено декілька пудів золотих і срібних прикрас та церковних речей на допомогу голодуючим.А вже з 1923 р. місто стає центром Конотопського округу, до якого входило 15 районів з населенням до 600 тисяч чоловік. 1923 рік вважається датою утворення Конотопського району, коли він став самостійною адміністративно-територіальною одиницею. Населення міста у той час становило 29 тисяч жителів.У1939  р. в Конотопі проживало вже 50 тисяч населення. Під час сталінських репресій 1930-х років постраждали десятки конотопців та жителів навколишніх сіл. Найвідомішими жертвами з них були поети П. Коломієць і В. Басок, письменник О. Соколовський та історик-краєзнавець В. Резніков, автор багатьох історико-краєзнавчих нарисів та книг з історії Лівобережної України та Конотопщини. До 1932 р. Конотоп входив до складу Київської області, з 1932 до 1939 рр. — до складуЧернігівської , а з організацієюСумської областів січні 1939 р. увійшов до Сумщини, як райцентр обласного підпорядкування. [ред.₴Німецько-радянська війна Після початкуНімецько-радянської війни9 вересня1941  р. Конотоп був зайнятий нацистами. Промислове обладнання заводів «Червоний металіст» та КПВРЗ евакуювали на схід. Конотоп захищали частини 227 стрілецької та 10 танкової дивізій, 5 бригади 3 повітряно-десантного корпусу під командуванням комбрига О. Родимцева . 7 вересня1941  р. радянські війська залишили Конотоп. З перших днів окупації в Конотопському районі було встановлено військове управління, яке здійснювалося місцевою комендатурою. У місті знаходилась гарнізонна комендатура. Великих втрат зазнала Конотопщина у роки Великої Вітчизняної війни. На фронтах та в партизанському загоні «Смерть фашизму» захищали Вітчизну понад 31 тисяча чоловік, понад 1000 чоловік пішли на фронт добровольцями. У роки окупації (вересень 1941 — вересень 1943 рр.) з сіл району на каторжні роботи доНімеччинибуло вивезено 2265 чоловік молоді, спалені підприємства, колгоспи і радгоспи, села. Загальна сума збитків склала понад 590 млн. крб. В перші тижні нацистської влади в Конотопі загинуло 445 чоловік. Більше 3800 чоловік загинули під час німецької влади, 30 тисяч військовополонених та мирних мешканців Конотопа були розстріляні. Місцем масових знищень були кар`єри цегельного заводу, яри, де забивали худобу м`ясокомбінату, кладовища. Не повернулось з фронту понад 15 тисяч чоловік. За мужність і героїзм на фронтах війни майже всі вони нагороджені орденами та медалями Вітчизни, а 14-ти відважним воїнам присвоєно високе звання Героїв Радянського Союзу. За визволення Конотопщини 65-му гвардійському мінометному полку, 143-й та 280-й стрілецьким дивізіям було присвоєно звання «Конотопських». Жителі Конотопа активно брали участь у Німецько-радянській війні1941 – 1945  рр. В кінці серпня1941  р. був створений Конотопський партизанський загін, який згодом приєднався до Путивльського загону під командуваннямКовпакаі ввійшов до складу Сумського партизанського з`єднання.Звання Героя Радянського Союзу присвоєно уродженцям міста Ю. Г. Цитовському, С. Ф. Проценку. М. Л. Краснянський удостоєний звання Героя Соціалістичної Праці. Іменами Героїв назвали площі, вулиці, школи. [ред.₴Повоєнна відбудова Після звільнення міста та району у вересні1943  р. розпочалася відбудова народного господарства та будівництво. Спочатку було відновлено рух у напрямкуБахмача . До кінця 1943 р. закінчилась відбудова першої черги паровозного депо, міської електростанції, відновив свою роботу завод «Червоний металіст», хлібозавод. А вже в грудні1949  р. у місті методом народного будівництва пущено трамвай (див.Конотопський трамвай ), через чотири роки (1953) замість зруйнованого виріс новий залізничний вокзал, у 1972 р. почав працювати завод з виробництва поршнів, а в 1973 р. — Арматурний завод. Будинок культури заводу «Червоний металіст» відкрився в 1954 р. Ціле десятиріччя велись роботи з увічнення пам`яті загиблих воїнів у Великій Вітчизняній війні. У 1955–1956 рр. останки колишніх воїнів перенесли до братських могил. А вже в1967  р. відкрився Конотопський міський меморіальний комплекс Великої Вітчизняної війни[1] .