Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру
Геопортал адміністративно-територіального устрою України

Науково-дослідний інститут геодезії і картографії

Тип:
КОАТУУ:7423055700
Змін всього:
Дата заснування/створення:1153 як місто Хоробор
Рік віднесення до категорії міст:
Поділ міста:
Площа:5709768.7230109
Населення:▼2404 (01.01.2011)1
Густота населення:586,34 осіб/км²
Поштовий код:15654
Телефонний код:+380 4644
Домені імена:
Телефонний код:
Назва мешканців:
День міста:
Міста-побратими:
Водойми:Річка Десна

Адреса:
Веб-сторінка:
Мер міста:
Голова держадміністрації:
Голова ради:

АТУ

Районів:0Списокна карту
Міських рад:0Списокна карту
Селищних рад:1Списокна карту
Сільських рад:0Списокна карту
Міст:0Списокна карту
Селищ міського типу:1Списокна карту
Селищ:0Списокна карту
Сіл:0Списокна карту

Відстань

До столиці:144630
До районного центру:
До найближчого міста:

Площа:5709768.7230109
Периметр:14452.8674737125
Сусіди:село Остапівкасело Куковичісело Слобідкасело Жовтневеселище Куковицькеселище міського типу Макошине



Макошине-селище міського типу Менського району Чернігівської областіУкраїни, розташоване на правому березі річкиДесна .
Історія Макошине відноситься до стародавніх слов’янських поселень, його назва походить від язичеського (одні джерела) та древнєслов’янського Макош – покровителька родючості та жіночої плодовитості, символізувала собою берегиню роду. На честь цієї богині і було назване селище Макошине.На місці сучасного селища існувало місто Хоробор, яке вперше згадується в літописі під 1153 роком. В літописі під 1234 роком є запис «Приде ко Владимиру, и поседоста Чернигову, и приде к ним Мстислав Глібович, остуда же придота пліоничи землю, поселю та гради многи по Десне, ту же взята Хоробор, и Сновск, и Сосняку, иним гради, и придота же поять Чернигову». В кінці 14 століття по сусідству з Хоробором на березі Десни утворилося село Макошине. В 16 столітті два поселення злилися в одне. Востаннє Хоробор згадується на початку 16 століття як велике село, що налічувало 100 дворів. В 17 столітті Макошине згадується як містечко і як «велике городище». З дня виникнення і до сучасності селище переживало всі події, які відбувалися в Україні. До цих подій відносимо: реформи 1861 року, коли переважна більшість жителів були кріпаками графа Мусіна-Пушкіна, Соболевського, Яновського. Заворушення серед селян і робітників у жовтні 1905 року. Під час Великої Вітчизняної війни 790 жителів захищали Батьківщину в лавах Чорної Армії. У 1927 році споруджено обеліск на честь борців за Радянську владу, загиблих у роки громадянської війни. У 1948 році встановлено обеліск на братських могилах радянських воїнів, що загинули в боях за визволення селища від фашиських загарбників.На початку 17 століття на території Макошине було засновано два монастирі: чоловічий – Макошинський Миколаївський у 1650 році одержав маєтності від Адама Киселя та його брата Миколи. Деякий час був закритий. Відновлений у 1660 році. Первісно дерев’яний. У 1687-1703 роках збудовано на місці попереднього мурований Миколаївський собор, 1765 році – муровану огорожу, 1772 році – трапезну з Петропавлівською церквою. У 1781 році розпочато будівництво нового Миколаївського собору. У 1786 році монастир закрито. У 1798 році частково розібраний для будівель Домниць кого монастиря Різдва Богородиці. Не зберігся. Та жіночий – Макошинський Покровський, заснований у 1640 році Адамом Киселем. За описом 1781 року у монастирі – дерев’яна Покровська церква на честь митрополита Київського Петра Могили, келії. Закритий у 1786 році. Не зберігся. В 1918 році в приміщенні панської економії був відкритий Народний будинок і організований перший драматичний гурток з кількістю учасників в 18 чоловік. На репетиції часто ходили пішки у Куковичі до артиста Юркевича Петра Павловича. Перша п’єса поставлена Макошинським драматичним гуртком взимку 1919 року мала назву «Повернуся із Сибіру». В 1922 році народний будинок був перейменований в Селянський будинок (сільбуд). Драмгурток збільшується. До нього вступили 16 чоловік. Були поставлені нові п’єси. Серед них «Сорочинська ярмарка», «Дай серцю волю – заведе в неволю», «Ой не ходи, Грицю…», та інші. Всього 14 п’єс. У 1930 році створено хоровий колектив Будинку культури. З 1976 року хор дав більше як 500 концертів. У 1983 році колектив займає ІІ місце в огляді-конкурсі «З піснею по життю», присвяченому 40-річчю визволення Чернігівщини від німецько-фашиських загарбників, а також стає кандидатом на присвоєння звання «Самодіяльний народний». У жовтні 1985 році хору було присвоєно звання «Самодіяльний народний». В цьому ж році хор «Полісся» стає лауреатом І Всесоюзного огляду самодіяльної творчості. 1983-1985 роках, присвяченого 40-річчю Великої Перемоги, нагороджений дипломом лауреата. У квітні 1988 року, а також у жовтні 1991 року колектив підтверджує «Самодіяльний народний». У 1987 році хор нагороджений дипломом лауреата ІІ Всесоюзного фестивалю народної творчості.У 1939 році назва «сільбуд» перейменовується на колгоспний будинок «колбуд» і переміщується в приміщення колишньої єврейської синагоги. Під час окупації в 1942 році приміщення колбуд було розібрано німецькими окупантами. В 1976 році відкрився новий будинок культури. В 1976 році розпочав своє існування жіночий вокальний ансамбль «Молодички». У 1982 році ансамбль зайняв І місце в районі, як обрядовий. У 1985 році ІІ місце на обласному галузевому огляді.До революції в Макошино було тільки дві початкові школи: земська, відкрита в 1882 році, та залізнична – 1908 році. В них навчалося від 120 до 130 хлопчиків. У 20–х роках було створено дві школи з ліквідації неписемності серед дорослого населення та одну школу для малописемних. На початку 30-х років було створено 2 семирічки і одну початкову школу. Восени 1936 року одну із семирічок реорганізовано в середню школу. На 1995 рік в школі навчалося 420 учнів, 22 класи, навчальний процес проходив у дві зміни. У школі працювало 41 вчитель, з них два сумісники.Макошинський аматорський цирк був першою ластівкою циркового мистецтва в області. Народився він на початку 80-х. А в 1989 році, наприкінці жовтня, колектив отримав звання зразкового.Серед видатних осіб селища відомий український радянський письменник Олекса Гнатович Десняк, який загинув в роки Великої Вітчизняної війни. Його оповідання, повісті, романи та нариси виховують у читачів патріотичні, морально – етичні та естетичні якості. Доречно згадати про “Білу кручу”, саме тут шведський король Карл XII переправляв своє військо через річку Десна, йдучи на зустріч гетьману Мазепі.