Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру
Геопортал адміністративно-територіального устрою України

Науково-дослідний інститут геодезії і картографії


Герб


Прапор

Тип:
КОАТУУ:7422255100
Змін всього:
Дата заснування/створення:1153
Рік віднесення до категорії міст:
Поділ міста:
Площа:4951565.29270947
Населення:▼5505 (01.01.2011)1
Густота населення:
Поштовий код:16200
Телефонний код:+380 4656
Домені імена:
Телефонний код:
Назва мешканців:
День міста:
Міста-побратими:
Водойми:Озера: Віть, Карпівка, Коноплянка,Панське,Став,

Адреса:
Веб-сторінка:
Мер міста:
Голова держадміністрації:
Голова ради:

АТУ

Районів:0Списокна карту
Міських рад:0Списокна карту
Селищних рад:1Списокна карту
Сільських рад:0Списокна карту
Міст:0Списокна карту
Селищ міського типу:1Списокна карту
Селищ:0Списокна карту
Сіл:0Списокна карту

Відстань

До столиці:184757
До районного центру:
До найближчого міста:

Площа:4951565.29270947
Периметр:13431.1903867229
Сусіди:село Карильськесело Риботинсело Вільнеселище Зайцевеселище Лиса Гораселище міського типу Короп



Цей термін має також інші значення. Докладніше — у статтіКороп (значення) . Ко́роп  —селище міського типу , районний центрКоропського району Чернігівської області . Населення — 5,6 тис. мешк. (2005).
Історія[ред.₴Легенда про заснування Збереглася легенда, що пов`язує назву міста з рибою коропом. Давня легенда розповідає, що колись їхав полем запорізький козак і побачив невеликий татарський загін, який гнав у неволю селян-українців. Вступив витязь у бій з людоловами, всіх їх порубав та визволив полонених. Після праведного поєдинку вирішив козак змити кров із своєї шаблі у ручаї, що протікав неподалік. А коли вийняв її з води, то на вістрі побачив коропа. Вдячні полонені заснували поселення на місці свого визволення й назвали його Коропом.Інший варіант цієї легенди також мовить про запорізького козака, який прискакав на баскому коні з гетьманської столиціБатурината й зупинився на березіДесни . До протилежного берега — рукою подати, але там походжають чванькуваті жовніри. Ріка стала межею двох світів: волелюбного українськогокозацтвата пихатоїшляхти . Козак зіскакує з коня, підходить до річки і, розмахнувшись з усієї сили, люто б`є по воді шаблюкою. Але що це?Шабля стала набагато важчою і виблискує під променями сонця нанизаною на неї рибою. Кращого місця для сторожового козацького поста не знайти. А вже зі сторожового поста Короп став чималим містом. [ред.₴Ранній етап історичного розвитку Археологічні знахідки переконливо свідчать, що Короп — місто дотатарське. На околицях Коропа знайдені слов`янські поселення (ІІ-V ст.), городище і курганний могильник періодуКиївської Русі . Вчені вважають, що це — залишки давньоруського міста Хоробор, яке згадується в Іпатіївському літописіпід 1153,1159 і 1234 рр. Він входив до Новгород-Сіверського, а після навали ордБатия — Брянського повітового князівства. Про час заснування Коропа, на жаль, історичні джерела не містять достеменних відомостей. «Энциклопедический словарь» 1895 р. (т. XVI) подає наступне: «Первое известие о нынешнем Коропе встречается в универсале гетмана Остряницы , 1638 г.». Літописний Xоробор, пізніше вотчина іменитихкнязів Глинських(родичівВасиля III , хана Мамая, Івана Грозного ), був видатним містом— фортецею. Про його місцезнаходження тривають дискусії між кількома поколіннями істориків. На околицях Коропа виявлено стоянку і поселеня «Короп-3» періоду мезоліту-бронзи (8-2 тис. до н. е.), поселення неоліту (5 тис.до н. е.), бронзи (2тис.до н. е.), слов`янске поселення (3-5ст.), періодуКиївської Русі(10-13 ст.)[ред.₴XVI—XVIII століття Близько 1500 р. литовський князь Олександр віддав Короп, у складі Сіверських волостей, Івану III — «государю всея Руси». І вже 1526 р. вони управлялися царськими намісниками, воєводами, осадчими.Задеулінським перемир`ям 1618рік — під владоюПольші ; з1635  р. — центр волості Новгород-Сіверського повіту Чернігівського воєводства .З історичного документу того часу: «31 октября 1660 года дана была великим государем Алексеем Михайловичем милостивая грамота всему Нежинскому полку (до якого входила Коропська сотня) о прощении за прошедшую измену их и смятению. Во время измены гетьмана Выговского Нежинский полк, под командою полковника Гуляницкого, изменивши государю, очень усердно служил Выговскому в его борьбе с Российскими войсками и оказал ему большую услугу, выдержавши трехмесячную осаду Конотопа в 1659 г.»Про ті страшні події свідчить запис датчанина Юла, що проїжджав через Короп у 1711 р.: «шестьдесят лет тому назад Короп отложился от царя и поддался татарам (вони билися на стороні Виговського), но царь взял его приступом, сжег и разрушил, жители его были зарублены и крепость срыта. Словом, город подвергся той самой участи, которая всего за несколько лет постигла Батурин, успел застроиться и опять сгореть, впрочем, в этот раз от случайного пожара. Следы его старых разрушенных валов еще видны».В розпал боротьби між Росією і Польщею у 1664 р. Короп був взятий поляками і татарами «которым и сдался добровольно». Тоді одна з колон Яна Казимира, під командуванням Потоцького, рухалась наГлухівчерезБорзну , Короп таКролевець .В«Літописі Самовидця»знаходимо: «рушил король з силами под Короп, где оному поклонилися, спод Коропа до Кролевца и Кролевец поклонился, в которих городах залоги свої король росказал класти, а сам просто вал под. Глухов, місто пограничное.» Але «вскоре явился сюда князь Ромодановский и после немалого боя с татарами, овладел этим городом» (Коропом). Короп знову був спустошений.Після народно-визвольної війни (1648—1654 рр.) — сотенне містечкоНіжинського полку(з 1659). Коропська сотня безпосередньо підлягалагетьманові . З 1718 в Коропі розміщувалася козацькаартилерія(«військова армата»). Утиски, що їх терпіло населення від євреїв, в чиїй оренді знаходилась більшість маєтностей польських панів, а нерідко і православні церкви, пиха шляхта, буйство п`яних жовнірів, не раз ставали причиною збройних повстань, в яких активну участь брали мешканці Коропщини, склад яких поповнювався вихідцями з інших регіонів України. Сіверські землі, найбільш захищені від зовнішніх ворогів лісами і болотами, у XVII та на початку XVIII ст. приваблювали переселенців з поруйнованої Середньої Наддніпрянщини, Поділля та Волині. Селилися ці люди і в Коропі. Після завоювання у 1663 р. польським королем Яном — КазимиромВалахії , при гетьманіЮрію Xмельницькому(1659—1664 рр.) в наш край переселилося багато валахів (волощан), зокрема у Короп. Дехто з місцевих жителів ще й тепер має характерні риси обличчя.Короп швидко відбудовувався після руйнувань. В немалій мірі цьому сприяв гетьманДем`ян Многогрішний(1669—1672 рр.), який дуже прихильно ставився до рідного містечка. В одному з його універсалів (1669 р.), де Коропу надаються значні пільги, читаємо: «Видячи место Коропов, мещан и волощан зныщеных и прочих розышлых, и хотячи того, абы знову до первой своей перфекции прити могло.в месте Коропове мещанам свободы надаем на пять год и волощанам на три года от дати сего универсала нашего от всяких так поблечных, яко и приватных податков, поборов, подымных, чиншов, дорочных, плачения грошей подводных, так, подвод самых, мест от товаров чоповых, капчизн и вшеяких повинностейкому колвек надлежащих, также от становиск, стаций, ночлегов попасов, войсковых, тем самым нашим универсалом увольняем. Стосуючися до универсалов месту Коропову на села, наданы на расходы мескіе, т.е. села: Райгородок, Лукнов, Жерновки, Риботин, Сохачи… якієбьі месту подлежал і подачи вшеякие отдавалі, тут же приписываем села: Карыльское, Рождественное, Краснопулье, Былка, абы. помошными были.». Як бачимо, Короп за універсалами Многогрішного, разом зі значними пільгами, отримав усі навколишні села. Многогрішний планував побудувати в Коропі захищеному болотами оборонну промисловість. Уже в 1669 р. тут облаштовується артилерійський двір.Наступник Многогрішного Іван Самойлович(1672 — 1687 рр.) за постановою «Конотопських» статей (кожний гетьман укладав свою угоду з царем) у 1672 р. віддав Короп разом із Риботином, Сохачами Райгородком та Лукновом на утримання Генеральної військової артилерії, і він став «зимовой кватирой лошадям и служителям артилерии войсковой енеральной, для спорядження фурманов и прочих артилеристских припасов».З1718Короп належав І.Скоропадському , з 1727 р. — знову став артилерійською базою.У 1726 р.Катерина IIпередає Короп і БатуринМеншикову . Але під його владою Короп залишався недовго (Меншикова у 1727 р. вислали). Після Меншикова Коропом до 1728 р. володіла вдова гетьмана Скоропадського Анастасія Марківна. Ось що писав про цю непересічну українську жінку відомий історик П. Я. Дорошенко: „Обладая твердым характером, умом и деятельною натурою, она имела решительное влияние на мужа, и это обстоятельство сохранилось в народной памяти в поговорке: «Иван теля пасе, а Настя булаву несе». За цей час козацька артилерія приходить у занепад і вже у 1728 р. новий гетьман Данило Апостол (1728 — 1734) забирає Короп у вдови Скоропадського і знову робить його головним центром матеріального забезпечення артилерії (котрим він залишається до кінця існування козацької військової артилерії, ліквідований Рум`янцевим 1782 р.) під керівництвом генерального обозного. Завдяки цьому ми маємо в Коропі Вознесенську церкву, споруджену в 1764 р. коштом отамана генеральної артилерії Петра Юркевича.Петро Мартинович Юркевич належав до свити гетьмана і був найвизначнішою людиною в Коропі. Він багато зробив для будівництва міста. А в 1769 р. на свої кошти побудував церкву Різдва Богородиці у Рождественному (Жовтневому). До речі в цьому селі в середині XIX ст. нащадки Юркевича володіли 5,400 десятинами землі.Знову цікаво звернутися до дослідження В. Є. Куриленка: «Стати багатим покровителем козачому отаману допомогла його зарплата, яка на ті часи в сто разів була більша, ніж у підосавула, і в 40 разів, ніж у полкового писаря. Але в 1775 р. Юркевич залишився без посади, бо козацтво було ліквідовано. Бургомістром Коропа став Мосціпан (М. К. Мосцепанов — авт.) — відомий архітектор, флігель-ад`ютант графа Рум`янцева… За даними архіву коропського архітектора М. М .Самойловича (нащадка гетьмана) в 1782 р. на кошти Юркевича Мосціпан почав перебудову козачого двору. Отже, не жаліючи власних коштів козачий отаман Юркевич намагався зберегти козацьку славу Коропа.» З часом біля фортеці був побудований пам`ятник Петру Юркевичу, який знищили 1920 р.З 1782 р. — повітове місто Новгород-Сіверського намісництва, з 1802 р. —Чернігівської губернії , 1782 р. — затверджено герб Коропа. [ред.₴Економіка Коропа козацьких часів Основу економічного життя Коропської сотні складалосільське господарство , особливо вирощування зернових культур. Вирощене збіжжя переважно перероблялось не винокурнях. Вироблені спиртні напої споживались як на місцях, так і збувались у сусідні полки. Навіть надходили до столу козацької старшини та гетьмана. Найбагатшим власником млинів та винокурень була старшинська родина Забіл.У нашому сотенному містечку у XVIII столітті виготовлялось понад 75 тисяч відер горілки на рік. її використовували не лише в своєму (Ніжинському) полку, але й постачали до Прилуцького, Лубенського, Переяславського, Гадяцького та Миргородського. Головний промисел Коропа заключався в винокурінні, в 1782 році тут було 816 винокурних котлів, які розподілялись так: у священників — 34, у старшини — 198, у козаків — 111, у селян — 478“. Ще раніше із суми генеральної артилерії щороку видавалась тисяча рублів, куплена на цю суму горілка продавалась в шинках Коропа та належних до нього артилерійських сіл, з платою в касу по 25 копійок за відро і з поверненням виданої тисячі рублів.Цікаво, що з метою покласти край зловживанням від надмірного виготовлення горілки 6 липня 1761 р. гетьманКирило Розумовськийвидав універсал, в якому говорилось: «Малороссияне не только пренебрегают земледелием и скотоводством, от которых проистекает богатство народное, но еще, вдававсь в непомерное винокурение, часто покупают хлеб по торгам дорогою ценою не для приобретения каких-либо себе выгод, а для одного п`янства, истребляя лесные свои угодья и нуждаясь оттого в дровах, необходимых к отоплению их хижин». Наскільки був розвинений у ті часи винокурний промисел, видно з того, що відро вина продавалось по п`ятнадцять копійок.Розміщення у Коропі військової артилерії дало поштовх розвитку ремесел, що були необхідні для віськової справи. Тут вироблявся порох, а за деякими даними — і ядра. У 1-й пол. XVIII вважався одним з найбільших центрів шкіряного виробництва на Чернігівщині. Розвивалось ковальське, ткацьке, шапочне, кравецьке ремесла (майстри об`єднувались у цехи). На початку XVIII ст., при Мазепі, одним з найбільших цехів у Коропі був ковальський, який очолював С. Котляр.У 1781 р. у Коропі проживали 192 майстри.Чоботарі ,кушніри , шапочникивироблений товар відвозили для продажу на ярмарках у Глухові, Кролевці, Батурині, Воронежі. Коропські шевці і кравці працювали переважно осідло, проте є відомості і про мандрівних майстрів».Крім того, в Коропі були розвинуті мукомольний, миловарний промисли. Тут був один із найбільших центрів шкіряного виробництва на Чернігівщині. Мешканці Коропа відгодовували також свиней та торгували ними далеко за межами краю. У великій кількості вироблявся посуд: черепиця та дуже гарні й міцні полив`яні розписні кахлі, що не поступалися відомим у той час голандським та гданським. Ними облицьовували печі та груби. Кахлі збувалися не лише в Україні, а й у Росії, Білорусії, Польщі Молдавії. Традиційне для Коропа ремесло живопису підніс на високий мистецький щабель син місцевого священника Кирило Рванович Головачевський (1735—1828), який посів визначне місце серед художників другої половини XVIII — першої четверті XIX ст.