Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру
Геопортал адміністративно-територіального устрою України

Науково-дослідний інститут геодезії і картографії


Герб

Тип:
КОАТУУ:5925655100
Змін всього:
Дата заснування/створення:XVII століття
Рік віднесення до категорії міст:
Поділ міста:
Площа:7538909.22053219
Населення:7 200 (2005)
Густота населення:
Поштовий код:41200—208
Телефонний код:+380 5456
Домені імена:
Телефонний код:
Назва мешканців:
День міста:
Міста-побратими:
Водойми:р. Івотка та Студенка

Адреса:
Веб-сторінка:
Мер міста:
Голова держадміністрації:
Голова ради:

АТУ

Районів:0Списокна карту
Міських рад:0Списокна карту
Селищних рад:1Списокна карту
Сільських рад:0Списокна карту
Міст:0Списокна карту
Селищ міського типу:1Списокна карту
Селищ:0Списокна карту
Сіл:0Списокна карту

Відстань

До столиці:256115
До районного центру:
До найближчого міста:

Площа:7538909.22053219
Периметр:19854.8259382368
Сусіди:селище міського типу Ямпільсело Ростовселище Привокзальнесело Імшанасело Білицясело Івоткасело Октябрщинасело Прудищесело Чижикове



Цей термін має також інші значення. Докладніше — у статтіЯмпіль . Я́мпіль  —селище міського типу , районний центрСумської області . Розташоване над рікою Івоткою(притокаДесни ) і р. Студенка, за 173 км відобласного центру(автошляхР44). Населення — 7200 мешканців ( 2005 )Конопляний завод,харчова промисловість , ВАТ «Ямпільський механічний завод».
Історія Територію Ямпільського району було заселено ще у сиву давнину. Про це свідчать знайдені археологами рештки поселень, посуд, наконечники стріл, якими користувались наші далекі пращури в епоху переходу від каменю до бронзи. Поблизу теперішніх сіл Папірня, Орлівка, а також на території нинішнього Ямполя виявлено поселення доби пізнього неоліту. У селі Антонівка — майстерню з виготовлення крем`яних знарядь праці. На околиці селаФеофілівка  — поселення бронзового віку, села Княжичі — городище, окремі речі часів Київської Русі. Поруч села Радіонівка знайдено залишки слов`янського поселення VІІ—ХІІІ ст. [ред.₴Русь За часів Київської Русі землі нинішнього району належалиНовгород—Сіверському князівству . Ямпільщину оточують давньоруські міста: Путивль, Новгород—Сіверський, Рильськ, Глухів. З давніх часів вони зв`язували між собою шляхи спілкування мешканців цього краю. Саме тут збирав Новгород-Сіверський князь Ігор Святославович військо для походу на половців, описаного в «Слові о полку Ігоревім» [ред.₴Велике князівство Литовське У середині ХІУ століття ці землі були захоплені Великим князівством Литовським. У 1500, після переходу чернігово-сіверських князів на бік Москви і перемоги руських військ у війні з Литвою, Ямпільські земліувійшли до складу Російської держави. Територія нинішньої Ямпільщини являла собою суцільну рівнину, тому найдавніші поселення виникали між ріками та болотами, які служили захистом для тутешніх поселенців. Саме в цей час в лісах будуються перші «буди» і «гути», де місцеві жителі виготовляли дьоготь, поташ та скляні вироби. І сьогодні на півночі області існують населені пункти, до назви яких входять слова та словосполучення тих часів: Стара Гута,Гутка ,Марчихина Буда ,Середина-Буда . [ред.₴Національно визвольна війна Ямпіль існував уже у першій половині ХVІІ століття, бо за матеріалами статистичного перепису Ніжинського полку 1654 показаний з церквою. Тоді він називався Клином. Пізніше за переліком (1688) «Глухівської волості», на річці Студенок , існували маєтності Старий Клин, Слобідка Клинська, Кояковичі. Вони належали Ростопчам, і були пожалувані їм Владиславом ІV До цього, заДеулінським перемир`ям1618, ці маєтності були у власності польського магната Пісочинського. За адміністративно-територіальним поділом вони входили до Новгород — Сіверського повіту Чернігівського воєводства. Назва Клин у Ямполі збереглася до цього часу. Так жителі селища у розмовній мові називають одну з вулиць райцентру, яка має офіційну назву — вулиця Коцюбинського.До середини ХVІІ століття, внаслідок Визвольної війни українського народу під проводом Богдана Хмельницького, сформувалась українська держава, яка на автономних засадах увійшла до складу Росії. У цей час козацький адміністративно-територіальний устрій з поділом на полки і сотні поширився майже на всю територію Сумщини. Північна частина області увійшла до складу Лівобережної України, або Гетьманщини. Клин став ранговим володінням українських гетьманів. Гетьман Іван Самойловичпершим оцінив економічне значення цієї місцевості і привласнив Ямпіль з прилеглими поселеннями. З 1648 Ямпіль — сотенне містечко Ніжинського полку. Першим його сотником був Василь Жураковський. У 1674 гетьман Самойлович передав сотенне містечко полковнику Іванії (Ян Сердюцький), який поселив тут багато людей, а також дав йому назву Ямпіль. Через деякий час гетьман відібрав Ямпіль у Іванії і знову зробив його своїм ранговим володінням. Після усунення Самойловича, Ямпіль перейшов до Івана Мазепи, який приєднав до нього прилеглі хутори та три села, побудував кілька млинів. У лісах з`явились буди.На той час населення Ямполя складалося з козаків та посполитих селян. Останні виконували різні повинності, платили грошові та натуральні податки. При наявності коня, селянин платив 2 золотих на рік. Крім того, по золотому сплачувалося за винокурню і по три копи грошей за солодовню. Ямпіль приносив гетьману прибутку до 15 тисяч золотих на рік.У 1695 козаки сотні були приписані до гетьманської булави. Після засудження Івана МазепиПетро Івіддав ЯмпільОлександру Меншикову , а Катерина ІІ , скасувавши гетьманську владу в Україні, пожалувала його дійсному таємному раднику Івану Неплюєву, який володів у Глухівському повіті 25 тисячами десятин землі. З них 19 тисяч займав Ямпільській маєток. [ред.₴Російська імперія На початку ХУІІІ століття поблизу Ямполя був побудований невеликий фаянсовий завод з виготовлення глиняного посуду, почали діяти перші винокурні. Робочу силу винокурень, млинів і цукроварень складали селяни. Були розвинуті будний промисел і виробництво цегли.В 1740 Ямпіль мав такий вигляд: «ограда в нем деревянная, ветхая и во многих местах обвалилась, а с северной стороны и стен не имеется, о шести проездах; в том числе три недостроены верхов, с проездами, без ворот». У Ямполі у той час було чотири церкви: Покрова Богородиці, Преображіння Господня, з теплою при ній Благовіщення і четверта — святого великомученика Георгія. Жодна з них до нашого часу не збереглася.У середині ХУІІІ століття у Ямполі була розквартирована козацька сотня Ніжинського полку. До неї належали одне містечко і 58 сіл та хуторів, у тому числі Орлівка, Свеса, Грем`ячка, Імшана, Усок, Паліївка, Білиця. Згідно з ревізією 1764 у Ямпільській сотні мешкало 9057 душ.З 1742 р. Ямпільська сотня користувалася печаткою з гербом: зображенням хреста, півмісяця й трьох восьмикутних зірок.В 1836 р. І.Неплюєв побудував паперову фабрику, на якій виготовляли папір, відомий далеко за межами Глухівського повіту. Кріпаки працювали також на його млинах, винокурнях і цукроварнях. В 60-х роках XIX ст. в містечку проживало 3327 жителів, 600 з яких були козаками.ХІХ ст. — це період бурхливого розвитку капіталістичних відносин. На Ямпільщині він характеризувався економічним і соціальним розвитком. Іван Неплюєв побудував у 1836 на річці Івоткапаперову фабрику на 78 робочих місць. Папір, що виготовлявся на ній був хорошої якості, з водяними знаками, відомий за межами Глухівського повіту. Біля фабрики селилися селяни. Населений пункт назвали Папірнею. Він існує до сьогодні.У 1835 біля заснованого у другій половині ХУІІІ століття населеного пункту Юрасівка таємним радником Глухівського повіту Чернігівської губернії мільйонером М. І. Терещенком будується цукровий завод, майстерні. Поряд із заводом, на місці Юрасівки, виросло робітниче селище, яке М. І. Терещенко назвав іменем свого сина Михайла. У кінці 60-х років ХІХ ст. До заводу було прокладено вузькоколійку від залізничної колії Вороніж—Зернове.У другій половині ХУІІІ століття в Ямполі успішно працювали млини, винокурні, цукроварні. Майже кожна винокурня за рік виготовляла 650 тисяч літрів спирту. У цей час подальшого розвитку набули лісові буди з виварки поташу, лужної солі, смоли, дьогтю. Набула розвитку торгівля. На ярмарках продавали і купували дари лісів: ягоди, гриби, дичину; товари натурального господарства, вироби ремісників: глиняний посуд, бочки, полотно.Напередодні реформи 1861 в Ямпільському поміщицькому маєтку нараховувалося 1500 кріпосних. Серед них були землероби і ремісники, каретники, муляри та інші. З 456 селянських господарств 265 мали тягло. В середньому на ревізьку душу припадало по 2,5 десятин землі (в тому числі орної, під сінокоси і присадибні ділянки).Після проведеної земельної реформи, Ямпільську економію охопили селянські заворушення, які виникли і у маєтку Міклашевських — спадкоємців І.Неплюєванезадоволення селян було викликане несправедливим розподілом орних земель.У 30-х роках ХІХ століття у Ямполі діяли дві церковнопарафіяльні школи, у 1866 було відкрито земське сільське училище, а в 1885 при училищі запрацювала бібліотека. У містечку був невеликий медпункт, в якому працювали лікар, акушерка, кілька фельдшерів.Відомо, що у ці часи на території Ямполя діяло три православні храми: Спасо—Преображенський, Свято—Георгіївський та церква Покрова Богородиці. Навколо них було зосереджене духовне життя тогочасних мешканців містечка. До нашого часу жоден з них не зберігся. Спасо—Преображенський храм (1796) у роки громадянської війни, під час бойових дій, зазнав нищівної пожежі. Була розгромлена також усипальниця родини Неплюєвих, що доповнювала ансамбль храму. Свято—Георгіївський храм, побудований у 1826 старанням І. М. Неплюєва, було зруйновано на початку 30-х років ХХ століття.Особливе місце в містечку займала церква Покрова Богородиці. ЇЇ реліквіями були Володимирська ікона Божої Матері, сім примірників Евангелія (1677, 1698 та 1709 видання), всі прикрашені сріблом. Церква згоріла у 1754, була відбудована і знову згоріла у 1834.У 1873 на Ямпільщині, за ініціативою жителів села Імшана і за підтримки ямпільчан відбувся масовий виступ селян проти поміщиків і місцевої поліції, яка намагалася продати селянське майно за недоїмку. За наказом Чернігівського губернатора у селі було розквартировано дві піхотні роти для наведення порядку. У цей час у Ямполі працювало кілька цегельних заводів, дігтярні, млини, маслобійні, крупорушки.Влітку 1892 Ямпіль охопила велика пожежа, повністю згоріла базарна площа, склади з товарами, центральний житловий масив. Ця подія зумовила утворення добровільного пожежного товариства.На межі ХІХ—ХХ століть у Ямполі було створено сільськогосподарську школу першого розряду, а потім у селі Воздвиженське —Православне Хрестовоздвиженське Трудове Братство . Їх засновником був уродженець Ямполя Микола Неплюєв(1851–1908) — богослов, громадський діяч, педагог і мислитель. Він був суспільним діячем європейського масштабу, членом англо—російської літературної спілки, Міжнародної Молитовної спілки, головним організатором проведення Конгресу єдиного людства (Париж 1900), основною ідеєю якого було єднання усіх християнських конфесій і демілітаризація держав. Братство Неплюєва уособлювало живу модель вільного людського братерства бідних і багатих християн. З організаційно—православної точки зору воно являло собою кооперативне товариство виробництва і споживання з колективною формою власності на засоби виробництва.29 грудня 1901 М. Неплюєв здійснив безпрецедентний в історії Росії вчинок — передає все майно, загальною вартістю 2 мільйони 750 тисяч карбованців, у повну власність Братства.У 1919 Братство перетворилось на радянську комуну «Трудове Братство». У 1924 комуну було зруйновано радянською владою.Із власності родини Неплюєвих до наших часів у Ямполі збереглися: стіни колишнього торгового ряду, будівля школи, флігель для вчителів, головна контора маєтку (все на сучасній вулиці Леніна). У селі Воздвиженське сьогодні можна побачити будівлі, що належали Трудовому Братству. Це гуртожитки братських сімей, лікарня, братське кладовище з могилою засновника Братства, липова алея, паркова зона, Хом`якова гірка, залишки спиртового заводу, його складу, чоловічої школи. [ред.₴Громадянська війна В роки громадянської війни партизанським рухом на Ямпільщині керувавВасиль Боженко . В листопаді1941  р. було створено партизанський загін, який з лютого1942  р. став називатись «За Родину». Його командиром був С.М. Гнибіда, комісаром — Д.Д. Красняк.