Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру
Геопортал адміністративно-територіального устрою України

Науково-дослідний інститут геодезії і картографії


Герб


Прапор

Тип:
КОАТУУ:5923800000
Змін всього:
Дата заснування/створення:
Рік віднесення до категорії міст:
Поділ міста:
Площа:1113552353.10011
Населення:▼ 29160350 ( 1.12.2011)
Густота населення:26.6 осіб/км²
Поштовий код:41500—41553
Телефонний код:+380-5442
Домені імена:
Телефонний код:
Назва мешканців:
День міста:
Міста-побратими:
Водойми:

Адреса:41500, м. Путивль, вул. Першотравнева, 84, 5-27-79
Веб-сторінка:http://www.putivl-rda.gov.ua/
Мер міста:
Голова держадміністрації:Косовський Анатолій Іванович
Голова ради:Фесенко Олексій Дмитрович

АТУ

Районів:1Списокна карту
Міських рад:1Списокна карту
Селищних рад:0Списокна карту
Сільських рад:23Списокна карту
Міст:1Списокна карту
Селищ міського типу:0Списокна карту
Селищ:0Списокна карту
Сіл:23Списокна карту

Відстань

До столиці:
До районного центру:
До найближчого міста:

Площа:1113552353.10011
Периметр:229834.363439589
Сусіди:Кролевецький район Конотопський район Буринський район Білопільський район Глухівський район



Пути́вльський райо́нрозташований в центральній частиніСумської області , адміністративний центр району — містоПутивль , розташоване на правому березі річкиСейму , притокиДесни , за 100 км на північний захід від обласного центру та за 22 км від залізничної станції Путивль.
Історія Заселення району відноситься до епохинеоліту(IV — III тисячоліття до н. е.). МістоПутивльвиникло у X столітті, перша письмова згадка про нього міститься в Іпатіївському літописівід 1146 року.З Путивлем пов`язаний знаменитий похід сіверянських князів на чолі з князем Ігорем Святославичем наполовціву 1185 р. Події цього походу оспівані в безсмертному «Слові о полку Ігоревім» . Найбільш ліричним образом поеми є знаменитий «Плач Ярославни».В 1239 р. Путивльські землі були підкоренімонголо-татарами . В 1356 р. край входить до складуВеликого князівства Литовського , а 1500 р.-доМосковської держави . В XVI–XVII століттяхПутивльвходив до системи «засічних меж». Сторожову службу несли тут російські служиві люди та українські козаки. Особливо багато українських козаків і селян поселилися на Путивльщині в XVII столітті. В складіМосковської держави Путивльстає також важливим центром ремесла і торгівлі.На початку XVII століття Путивльщина стала ареною подій так званого «смутного часу». В 1605 році в Путивлі знаходилась резиденція самозванцяЛжедмитрія I , який звідси пішов на Москву. В 1606 році в Путивлі і його окрузі спалахнуло грандіозне народне повстання під проводом Івана Ісаєвича Болотнікова.Надзвичайно важливою була роль Путивльського краю в подіях визвольної війни українського народу під проводомБогдана Хмельницького . Всі козаки з повіту виїхали «в полки к гетьману». Тут рятувалось мирне населення від репресій шляхетських військ. Тут повсталі закуповували провіант, одержували зброю, боєприпаси, спорядження та інше. Через Путивль здійснювались дипломатичні зв`язкиБогдана Хмельницькогоз Москвою.Путивль відвідували визначні історичні діячі — українські гетьманиПетро Конашевич-Сагайдачний ,Богдан Хмельницький , Іван Мазепа . Двічі побував у місті російський цар Петро I. В середині XVII ст. Путивль відвідали і високопоставлені церковні ієрархи: єрусалимський патріарх Паісій, константинопольський патріарх Афанасій, антіохійський патріарх Макарій.З кінця XVII ст.Путивльвтрачає своє військово-стратегічне значення і перетворюється в рядове провінційне місто Росії. В 1797 р. Путивльський повіт входить до складу Курської губернії.В 1719 році в Путивльському повіті була заснована велика суконна мануфактура, яка була одним з найважливіших виробників сукна в Російській імперії у XVIII — XIX ст. Мануфактуру заснував купець Іван Дубровський в с. Глушкове Путивльського повіту. Спочатку на ній працювало біля 300 чоловік. В кінці XVIII ст. чисельність зросла і становила більше трьох тисяч, а на початку XIX ст. працівників було вже більше 18 тисяч. Це були кріпаки з навколишніх сіл. Крім них основну масу працюючих складали козаки Корижської сотні, Сумського полку. Щорічно підприємство виробляло біля 100 тисяч аршин сукна. В окремі роки XVIII ст. виробка становила майже 200 тисяч аршин. Мануфактура працювала в основному на вітчизняній сировині і мала добре обладнання: 70 верстатів, 220 самопрядок, 140 залізних веретен, 138 прядильних колес. Підприємство було одним з найважливіших постачальників сукна для царської армії. Продукція мануфактури була широко відома не тільки на Слобідській Україні, але й далеко за її межами. Продавали її в Москві, Петербурзі, Києві та багатьох інших містах. З мануфактурою була пов`язана символіка старовинного герба міста Путивля: на геральдичному щиті зображено золотим кольором два ткацьких човники.В 1839–1861 рр. в селі Волокитиному, в маєтку місцевого поміщика Андрія Михайловича Миклашевського, діяв порцеляновий завод. Миклашевський, прагнучи поставити виробництво з розмахом, на європейський взірець, запросив із Франції досвідченого техніка-кераміста Августа д`Арта, який керував заводом до 1851 р. Згодом його наступником став талановитий майстер з місцевих кріпаків Федір Петруня. Виробництво, що було засноване на даровій праці кріпаків, приносило господарю великі прибутки. Наприклад, лише в 1851 році Миклашевський мав прибутку майже 30 тисяч карбованців сріблом. Розкішний посуд, вази, статуетки, предмети побуту завоювали величезне визнання не лише в Російській імперії, а й за кордоном: Сірії, Персії, Італії, Польщі. Завод Миклашевського мав свої магазини в Петербурзі, Москві, Києві, Курську, Харкові та інших містах. Волокитинська порцеляна експонувалася на всіх Всеросійських ярмарках і отримувала великі золоті та срібні медалі. Значне місце серед продукції волокитинців посідало виробництво церковних атрибутів. Іконостас, що було зроблено спеціально для Покровської церкви цього села, згадується в багатьох архівних документах. Високохудожні вироби цього підприємства зараз зберігаються в багатьох музеях світу: Англії, Польщі, Франції, Росії (Санкт-Петербург, Москва, Курск, Тула, Рильськ), Києві, Харкові, Сумах, Путивлі.На початку XX ст. на Путивльщині діяли 3 монастирі (Молчанський, Софроніївський і Глинський), 57 православних церков (в тому числі 9 — у м. Путивлі). Напередодні Першої світової війни в Путивльському повіті налічувалось 190 тис.жителів, зокрема, в м. Путивлі — 13 тис.жителів.В 1926 р. Путивль і прилегла до нього територія була передана до складуУРСР . В 1929 р. в Путивлі почав діяти молокозавод, а в 1932 р.- овочесушильний завод. В 1939 р. Путивльський район увійшов до складу Сумської області.В роки Великої Вітчизняної війни Путивльщина стала колискою партизанського руху в Україні. У вересні-жовтні 1941 р. в Спадщанському лісі сформувався партизанський загін, який в подальшому перетворився на велике з`єднання партизанських загонів Сумської області. Під командуваннямС. А. Ковпакаі С. В. Руднєва воно пройшло з боями всією Україною — від Путивля до Карпат. А сформована на базі цього з`єднання Перша Українська партизанська дивізія в 1944 р. здійснила рейд на Сан і Віслу.В 1959 р. в Путивлі почав діяти завод радіодеталей (пізніше — виробниче об`єднання «Сейм»).В 1963 р. Путивльський район був ліквідований, а в 1965 р. знову відновлений.В 1986 р. в місті Путивлі був створенийДержавний історико-культурний заповідник , основними завданнями якого є охорона і пропаганда культурної спадщини рідного краю.