Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру
Геопортал адміністративно-територіального устрою України

Науково-дослідний інститут геодезії і картографії


Герб


Прапор

Тип:
КОАТУУ:7124300000
Змін всього:
Дата заснування/створення:7 березня 1923
Рік віднесення до категорії міст:
Поділ міста:
Площа:1394338392.90592
Населення:▼ 44160140 ( 1.12.2011)
Густота населення:31.6 осіб/км²
Поштовий код:20320—20392
Телефонний код:+380-4744
Домені імена:
Телефонний код:
Назва мешканців:
День міста:
Міста-побратими:
Водойми:

Адреса:20300, Черкаська область, м. Умань, пл. Леніна, 1, 3-50-35
Веб-сторінка:http://umanrda.gov.ua
Мер міста:
Голова держадміністрації:Петренко Анатолій Іванович
Голова ради:Кулібаба Сергій Якович

АТУ

Районів:1Списокна карту
Міських рад:0Списокна карту
Селищних рад:1Списокна карту
Сільських рад:49Списокна карту
Міст:0Списокна карту
Селищ міського типу:1Списокна карту
Селищ:1Списокна карту
Сіл:48Списокна карту

Відстань

До столиці:
До районного центру:
До найближчого міста:

Площа:1394338392.90592
Периметр:288775.998645687
Сусіди:Жашківський район Бершадський район Ульяновський район Монастирищенський район Маньківський район Тальнівський район Христинівський район Теплицький район Гайворонський район Голованівський район Новоархангельський район


Карта на карту

Географічні координати: 30.270 48.677

Склад (50):

Сусіди:


У́манський райо́н  — адміністративно-територіальна одиницяЧеркаської області .Площа  — 1395 км² (6,67% від площі області). Адміністративний центр —місто Умань .На січень 2011 року в Уманському районі нараховувалось однеселище міського типу , 52сіл .
Історія В історичному плані Уманщина надзвичайно цікавий регіон. Ще 25 віків тому вона була центром сколотських племен, від Ольвії сюди вели Священні Шляхи.За часів Київської Русі Уманщина входила до складу Куманії. Згодом межувала з Кримським Ханством, була центром гайдамаччини, військових поселень.На початку XX сторіччя Уманський повіт входив до складу Київської губернії.Згідно з постановою Президії ВУЦК «Про адміністративно-територіальний розподіл Київської і Полтавської губернії» від 7 березня 1923 року було ліквідовано поділ на волость, повіт, губернію і введено новий поділ — район, округ, губернію.До складу Уманського округу ввійшло 15 районів, в тому числі Уманський, Бабанський, Ладижинський.7 січня 1954 року з утворенням Черкаської області Уманський округ увійшов до її складу.У листопаді 1959 року Бабанський і Ладижинський райони були ліквідовані, а населені пункти, що входили до їх складу, увійшли до Уманського району.Уманський район — це чарівний, неповторний край, овіяний історичною славою боротьби нашого народу за право вільно жити на споконвічній землі своїх пращурів. Розташований він у мальовничому місці Придніпровської височини, а його територією протікають річки Синиця та оспівана в піснях Ятрань з притоками Уманка і Ревуха, які належать до басейну Південного Бугу.Розумом, працею й талантами місцевих жителів творилася славна історія району, його економічний потенціал, все те прекрасне і величне в ньому, чим по праву ми сьогодні пишаємось.Уманський район розпочав свій відлік 7 березня 1923 року у складі Уманської округи.За новим адміністративно-територіальним поділом з квітня 1923 року Умань стала окружним центром. До Уманського округу входили Христинівський, Тальнівський, Катеринопільський, Монастирищинський та інші райони.Незабаром тут почав діяти маслозавод, що переробляв мо­локо, зібране в Уманському, Ладижинському та Маньківському районах. А в травні 1926 року почав працювати цегельний завод Південно-Західної залізни­ці. Наприкінці року відновив роботу завод «Робітник», на якому виготовляли вози, меблі та виконува­ли різні механічні роботи. Окрім цих підприємств, в Умані працювали чавунно-ливарний завод та механічний завод «Труд». Останній випускав сільсь­когосподарські машини і запасні частини до них.У цей же час почали діяти взуттєва фабрика «Красный кожевник», шкіряний завод, фабрика одягу «Швейпром», тютюнова фабрика «Пролетар­ська», цукеркова та панчішно-трикотажна фабрики. До того ж, 1926 року в місті було відкрито 29 кустарно-промислових кооперативів, діяла друкарня.Розвивалося в селах Ума­нщини і сільськогосподарське виробництво. Зростанню врожайності зернових культурсприяло застосування механізованої праці.Помітними були зміни і в сфері соціального розвитку населення Уманщини. Розвиток промисловості вимагав висококваліфікованих робіт­ників, а населення, здебільшого, залишалося неграмотним. Тож, важливим напрямком стало поширення освіти серед широких верств населення.Уманська газета «Известия» у рубриці «Распоряжения и действия Советской власти» розмістила інформацію «От коллегии при комиссариате народного просвещения». У ній було опубліковане «Дополнение к приказу комиссара народного просвещения от 15 апреля 1919 года № 19.» Вже перший пункт названого документу гласив: «Еще раз приказываем всем неграмотним г. Умани в возрасте от 19 до 35 лет обязательно зарегистрироваться в одном из указанных в помянутом приказе пунктов для зачисле­ния в открываемую школу грамоты для взрослых…»У місті було створено мережу загальноосвітніх шкіл, що забез­печувала навчання дітей. У 1925 році їх налічувалося 19 (з них 9 — семирічних). Формувалась система професійної освіти. Почала діяти професійна медична школа, школа народного мистецтва, інші школи різного профілю, як то індустріально-технічні, сільсь­когосподарські, соціально-економічні, художня. 1921 року середнє училище землеробства і садівництва було реорга­нізовано у вищий навчальний заклад — агротехнікум. Того ж року з Тального до Умані переведено педагогічні курси і на їх базі орга­нізовані вищі трирічні педагогічні курси (з 1925 року — педтехні­кум ім. Т. Г. Шевченка).Культурно-освітня робота здійснювалася завдяки діяльності клубів, яких у 1926 році налічувалось аж шість. До того ж, діяли окружний селянський будинок, чотири хати-читальні, два кінотеатри і чотири драма­тичні колективи. Поширенню театрального мистецтва в місті сприяло перебування в ньому на гастролях у вересні 1920 — березні 1921 року трупи Київського драматичного театру під керівництвом відомого українського режисера і актора О. С. Курбаса.Важливим культурним закладом був також окружний історичний музей, заснований 1918 року. Ініціатором його створення був визначний діяч української культури, викладач історії та географії Уманської чоловічої гімназії Данило Щербаківський. Працюючи в гімназії, він у 1906—1908 роках організував гурток гімназистів, які збирали і ви­вчали археологічні, етнографічні та мистецькі пам`ятки Уманщи­ни. Вже було зібрано чималу колекцію, але місцева влада запідо­зрила у діяльності гуртка політичний ухил. Гурток припинив свою роботу, зібрані матеріали були передані до Київського місцевого музею.У 1913 році в Умані діяло історичне товариство, члени якого зібрали та систематизували історичні матеріали, які стали основою для створення державного"Соціально-історичного музею Уманської округи".У ці роки розвивалась і бібліотечна справа. Почала функціону­вати міська (згодом — окружна) бібліотека, загалом діяло п`ять бібліотек, фонд яких налічував понад 36 тисяч книг.1930 року, унаслідок подальших змін в адміністративно-територіальному поділі республіки, було ліквідовано Уманський округ. Умань стала центром однойменного району, який у 1932 році ввійшов до складу Київської області.У 30-ті роки помітними були зрушення в культурно-освітньому житті Уманщини — успішно функціонувала 21 школа, у то­му числі вісім середніх, школа-інтернат для глухонімих, дитяча музична школа і вечірня школа для дорослих. Велику роботу з дітьми проводили будинок піонерів і дитяча технічна станція.Фахівців з середньою освітою готували технікуми — педаго­гічний, медичний, механізації сільського господарства, садово-городній, кооперативний та будівельний (останні два 1936 року ліквідовано). 1929 року Агротехнікум реорганізованов сільськогосподарський інститут (нині — аграрний університет). 1930 року створено інститут соціального виховання, який у 1933-му реорганізовано в педагогічний, а в 1937-му — на учительський (нині — педуніверситет).Після кількох років громадянської війни Уманщина, як весь Радянський Союз, опинились «в імлі». Почали зупинятисязаво­ди, занепадати села.Коли розпочалася Велика Вітчизняна війна 1941—1945 років, німецька армія не йшла широким фронтом, фашистські загарбники оточували окремі підрозділи радянської армії, брали їх в «котли». Не­далеко від Умані під селом Підвисоке ворогу вдалося зробити найбільший на всій Правобережній Україні «котел». Гітлерівці повідомляли, що в районі Умані вони взя­ли в полон 103 тисячі радянських бійців, 317 танків, 858 гар­мат. Про число вбитих можна було тільки здогадуватись. Очевидці розповідали, що вода в Синюсі у ті дні стала рудою від крові.18 серпня Гітлер прибув до Ума­ні, де разом з Муссоліні, біля села Легедзине, вони приймали парад італійського корпусу. Кар`єр колишнього Уманського це­гельного заводу перетворили в концтабір, який люди назвали «Уманською ямою». Табір був розрахований на 7 тисяч полонених, а зігнали до нього майже 80 тисяч.Після звільнення Умані радянські війська продовжували відому Умансько-Ботошанську операцію. Багато уманчан полягло в ній. Вже на третій день після звільнення Умані усіх чоловіків, не молодших 18 років, відразу відправили на фронт. Ненавчені, навіть необмундировані як слід, усі вони скоро загинули або стали каліками.У другу половину ХХ століття населення Уманщини входи­ло в чорних галошах, темних куфайках, але зі світлими надія­ми і сподіваннями.З роками життя почало налагоджуватися. З полів і доріг позабирали розбиті танки, гармати і машини. Позасипались і за­росли бур`янами колишні окопи і траншеї, відремонтували дорогу на Київ.Згодом з`явилась елект­рика і радіо. Замість старої Київської до­роги проклали нову автостраду Ленінград — Одеса. Встановили прямий автомобільний зв`язок Умані з поло­виною обласних центрів та зі всіма селами Уманського району.Розбудовувалось і місто. В 1957 р. став до ладу завод «Мегомметр», потім — оптико-механічний, машинобудівний, плодоконсервний, лікеро-горілчаний, пивоварний завод, пізніше — завод будівель­них матеріалів.1967 року відкрито центральний універмаг «Ювілейний». В місті працювало 4 кінотеатри, 10 клубів, 77 бібліотек, 2 інститути, кілька середніх навчальних закладів, 20 загальноосвітніх шкіл, музична школа. Всього навчалося в Умані майже 15 тисяч учнів і студентів.1991 року на Уманщині, як і по всій Україні, замайоріли жовто-блакитні прапори. Почалась нова історія України, а отже, і нова історія Уманщини.Саме на уманській землі народився уславлений полководець Великої Вітчизняної війни, командуючий фронтами, двічі Герой радянського Союзу, генерал армії Іван Данилович Черняховський, 100-річчя з дня народження якого 29 червня 2008 року відзначала не лише Уманщина, а й вся Україна. На батьківщині видатного земляка — в с. Оксанина на його честь встановлено пам`ятник та відреставровано музей.У сузір`ї визначних синів і дочок Уманщини грандіозною є постать генерал-лейтенанта, начальника штабу армії Кузьми Миколайовича Дерев`янка, який, за дорученням уряду, приймав капітуляцію Японії. На батьківщині героя — у с. Косенівка 2 вересня 2005 року відкрито музей-садибу К. М. Дерев`янка.У с. Посухівка збудовано і відкрито пам`ятник першому герою радянського Союзу в Черкаській області Дорофію Тимофійовичу Шевченку. Між селищем Бабанка та селом Оксанина встановлено пам`ятник воїнам 6-ї та 12-ї армії, які героїчно загинули, обороняючи Уманщину у роки великої Вітчизняної війни. Також у 48 селах району встановлено пам`ятні знаки жертвам голодомору.До Золотого фонду району за вагомі здобутки занесено 10 Героїв Радянського Союзу, 9 Героїв Соціалістичної праці, 8 тисяч осіб, відзначених державними нагородами. (За метерілами, наданими Уманською РДА)На території району налічується 53 населених пункти: 52 села і 1 селище.Станом на 01.01.2008 у районі проживає 46,0 тисяч жителів (наявне 46,6 тис. ч.), у тому числі: сільське — 43,6 тис. осіб, міське — 2,4 тис. осіб. [ред.₴ОсобистостіНа Уманщині у 1928—1931 рр. вчителював Шатун Петро Іванович , нині більш відомий як Петро Голубенко  — український поет, письменник, літературознавець.