Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру
Геопортал адміністративно-територіального устрою України

Науково-дослідний інститут геодезії і картографії


Герб


Прапор

Тип:
КОАТУУ:7125100000
Змін всього:
Дата заснування/створення:1923 року
Рік віднесення до категорії міст:
Поділ міста:
Площа:1559430042.16854
Населення:▼ 42160826 ( 1.12.2011)
Густота населення:27.5 осіб/км²
Поштовий код:19900—19973
Телефонний код:+380-4739
Домені імена:
Телефонний код:
Назва мешканців:
День міста:
Міста-побратими:
Водойми:

Адреса:19900, Черкаська обл., Чорнобаївський р-н, смт. Чорнобай, вул. Леніна, 152, 2-20-57
Веб-сторінка:http://oblrada.ck.ua/chornobay/index.htm
Мер міста:
Голова держадміністрації:Головко Олексій Іванович
Голова ради:Боровик Олексій Іванович

АТУ

Районів:1Списокна карту
Міських рад:0Списокна карту
Селищних рад:1Списокна карту
Сільських рад:29Списокна карту
Міст:0Списокна карту
Селищ міського типу:1Списокна карту
Селищ:1Списокна карту
Сіл:28Списокна карту

Відстань

До столиці:
До районного центру:
До найближчого міста:

Площа:1559430042.16854
Периметр:219563.457981993
Сусіди:Черкаський район Чигиринський район Оржицький район Семенівський район Драбівський район Золотоніський район Придніпровський район міста Глобинський район


Карта на карту

Географічні координати: 32.446 49.563

Склад (30):

Сусіди:


Чорноба́ївський райо́н  —адміністративно-територіальна одиниця Черкаської області .Площа  — 1554 км²(7,43 % від площі області). Районний центр —смт Чорнобай .
Історія Чорнобаївський район утворений у квітні 1923 року з Великобурімської, Богодухівської і Чорнобаївської волостей у складі 12 сільських рад площею 632 кв. версти з населенням 40 603 осіб. Тоді ж було утворено Іркліївський район з трьох волостей: Мельниківської, Мойсенської, Васютинської і частини Іркліївської в складі 19 сільських рад площею 642 кв. версти з населенням 47197 осіб та Вереміївський з Вереміївської, Жовнинської та Лялинської волостей у складі 7 сільських рад площею 424 кв. версти та населенням 26 578 осіб. А разом — це 38 сільських рад площею 1698 кв. версти з населенням 114378 осіб.Ці райони ввійшли до Золотоніського округу Полтавської губернії. У 1925 році, у зв`язку з ліквідацією губерній і укрупненням округів, Чорнобаївський та Іркліївський райони ввійшли до Черкаського округу, перейменованого в 1927 році в Шевченківський, а Вереміївський (пізніше Жовнинський) — до Кременчуцького.У 1930 році ці райони підпорядковувалися центру (Харків), у 1932 році Чорнобаївський район, до складу якого входив з 1931 по 1935 роки Іркліївський, включено до Київської, з 1937 до 1954 року обидва райони були в складі Полтавської, а з 7.01.1954 р. перебувають у складі Черкаської області.Посулянські села Жовнинського (з 1930 р. Градизького) району в 1932 році відносилися до Харківської, а з 1937 і до 1964 року — до Полтавської областей. У 1965 році Чорнобаївський район постав у сучасному складі.Край був заселений ще в давнину. Про це свідчать археологічні знахідки доби пізнього палеоліту поблизу с. Велика Бурімка.Територія біля Ірклієва і навколишніх придніпрянських сіл була заселена теж здавна, про що свідчать близько 40 історичних пам`яток неоліту, епохи бронзи, скіфського та ранньослов`янського часів: стоянки, поселення, курганні поховання, могильники.В одному з кутків старої Вереміївки, Миклашівці, ще до затоплення «Кременчуцьким морем», виявлені сліди поселень наших пращурів-слов`ян VII–IX ст., хоча випадкові знахідки, що вимиваються дніпровськими хвилями на берег з дна рукотворного моря, засвідчують значно раніше заселення цього краю.У X–XI ст. у гирлі і на березі р. Сули стояли міста-фортеці Київської Русі Воїнь, Палянівщина, Желді, Кизівер, Римів. Це був передній край оборони Переяславського князівства від кочівників.У 1116 році вперше в Іпатіївському літописі згадувалося м. Желді (Жовнине), засноване переяславським князем Ярополком, сином Володимира Мономаха.На жаль, всі ці міста і фортеці зазнали спустошення від набігів половців та в часи монголо-татарської навали.Відродження краю пов`язане з виникненням козацтва, масовим переселенням втікачів від польсько-литовського гноблення з правого на лівий берег Дніпра. Так у XV — на початку XVII ст. відроджуються після занепаду та виникають більшість теперішніх сіл Чорнобаївщини.Перша згадка про Іракліїв датується 1601 роком, з кінця XV — початку XVI ст. в багатьох документах є згадка про Клим`ятин, що належав М. Павші, згідно з королівським указом 1510 року, а потім був подарований Київському Микільському монастирю. На початку XVII ст. виникає містечко Чигирин-Діброва, як «виселок» Чигирина, Городище (нині затоплені водами Кременчуцького водосховища), Москаленки, Васютинці. З 1617 року маємо першу згадку про Вереміївку, яка була розташована на р. Свинотопі — лівій притоці Дніпра, поблизу гирла р. Сули. Свою назву вона одержала від князя Ієремії Вишневецького. Жителі краю стали активними учасниками козацько-селянського руху. Тут пронеслось багато повстань: С. Наливайка, Якова Острянина (Остряниці), Павла Бута (Павлюка), Кизима, Дмитра Гуні.Так, у м. Жовнине впродовж 1638 року були зосереджені основні сили повстанців — нереєстрових козаків під проводом Я. Острянина, Д. Гуні та Карпа Скидана. Сім тижнів козаки вели кровопролитну боротьбу з польсько-шляхетським військом.У часи національно-визвольної війни українського народу під проводом Богдана Хмельницького з 1648 року діяв Іркліївський полк (полковник Михайло Телюченко) до складу якого входили Васютинська, Вереміївська, Бурімська і Канівецька сотні. Згодом ці сотні воювали у складі Кропивнянського полку (полковник Филон Джалалій). Іркліївський полк був відновлений у 1658 році, існував до 1667 року.1650 року в Ірклієві відбулася нарада, на якій уточнювалося ставлення України до сусідніх держав, з послами яких спілкувався гетьман Богдан Хмельницький.Чорнобаївська земля є батьківщиною повстанських ватажків Григорія Лободи (с. Васютинці), Йосипа Гладкого (с. Мельники) — кошових отаманів Задунайської Січі. У містечку Вереміївці минуло дитинство гайдамацького отамана Семена Неживого.У часи «Руїни» тут змагалися за гетьманську булаву Іван Брюховецький і Петро Дорошенко, посилилося свавілля козацької старшини. У відповідь на це 1666 р. вибухнуло повстання у Переяславському полку, яке охопило й Іркліїв.У 1677-78 pоках турецько-татарські війська, які вів на Чигирин Юрій Хмельницький, спалили Іркліїв.За гетьманування Кирила Розумовського (1750–1764 рр.) вільних земель у краї практично не лишилося. Посилення закріпачення селян викликало їх спротив. У 1767–1770 р. р. відбулося повстання у с. Кліщинці проти власників — генерального судді Лисенка і генерального писаря Туманського, яке було жорстоко придушене урядовими військами.У 1782 році після ліквідації полкового устрою, край увійшов до Київського намісництва і перебував у складі Золотоніського повіту. Тоді тут було 6 містечок (Іркліїв, Бурімка, Вереміївка, Жовнине, Чигирин-Діброва, Канівці), 27 сіл, понад 200 хуторів, 11 деревень, 4 слобідки, а всього 9 000 дворів і більше 27 000 жителів. На території краю з 1797 року було створено 9 волостей (Богодухівська, Васютинська, Вереміївська, Жовнинська, Іркліївська, Лялинська, Мельниківська, Мойсенська), 9-а Бурімська входила до Городиського повіту; згодом, у пореформенний період — Чорнобаївська. Такий територіальний поділ залишався до 1923 року.З 1802 року Чорнобаївщина — у складі Полтавської губернії. Жителі місцевих сіл завжди були патріотами. Вони воювали з наполеонівськими військами у 1812–1815 роках (частина козаків була в складі народного ополчення, що його збирав у Горошиному І. П. Котляревський), турками. Багато наших земляків загинуло у Кримській війні 1853–1855 років.Реформа 1861 року не поліпшила соціально-економічне становище на селян, тут наростала хвиля народного гніву. У 1905 році відбулися революційні виступи у Вереміївці («Вереміївська буча»), у Богодухівці — мітинг із засудженням самодержавства і царського маніфесту 1905 року, у В. Бурімці волосний комітет «Селянської спілки» організував страйк у маєтку графині Кантакузен.Столипінська реформа ще більше поглибила соціальне розшарування селян, а Перша світова війна (1914–1918 років) стала каталізатором революційних подій.Край, як і всю країну, охопили революційні рухи 1917–1920 років.У часи національно-визвольних змагань 1917-1920-х років село Вереміївка дало Україні багатьох славних лицарів, зокрема, 19-річного комбрига Антона Шарого-Богунського, розстріляного за наказом одного з організаторів Червоної армії Лейби Троцького (Бронштейна) в м. Кременчуці 31 липня 1919 p.; отамана Вереміївської сотні Чигиринського полку Панаса Келеберду (повстанський загін Келеберди діяв у Золотоніському, Хорольському, Лубенському, Кременчуцькому повітах Полтавської губернії і на 1920 рік налічував до 400 шабель), який загинув неподалік с. Жовнине в бою з червоними у серпні 1920 p.; командира Наддніпрянського партизанського загону Івана Савченка-Нагірного, розстріляного працівниками НКВС в Полтавській тюрмі 20 грудня 1923 року.Також слід відзначити, що саме у с. Москаленки, яке межувало з Вереміївкою, у 1920 році розташовувався штаб Армії УНР, яка здійснювала Зимовий похід з Поділля.На Чорнобаївщині малювали свої картиниОпанас Сластьон , Іван Соколов . Тут збирали українські пісні та казкиМихайло Драгоманов , український фольклорист і художникПорфирій Мартинович , котрий у своїх малюнках зберіг архітектуру та церкви містечка Вереміївки другої четверті XIX ст., змалював своєрідні і неповторні образи козаків та чумаків.На багатолюдних ярмарках співали легендарні українські бандуристиОстап Вересай ,Михайло Кравченко ,Федір Кушнерик , Іван Жовнянський . Усіх їх приваблювала не лише мальовничість природи, але і щедрість місцевих козаків і селян Посулля, а нині Чорнобаївщини — краю від Сули до Дніпра.На початку 1919 року на Чорнобаївщині остаточно утвердилася радянська влада, почалися радикальні зміни в соціально-економічному житті району. На зміну одноосібному селянському господарству приходили колективні форми господарювання, які далеко не всіма жителями сприймалися. Наростало невдоволення, але масові репресії і розправи з «ворогами народу» придушили ще в зародку протистояння діям радянської влади.До 1929 року в степовій частині краю навколо сіл Старий Коврай, Лукашівка, Богодухівка, Красенівка, Христителеве було багато хуторів, частина з яких спочатку навіть найменувань не мали (значились як «оброчна стаття» чи «артикул»). Та в час розкуркулювання (розселянювання) і колективізації більшість із них припинили своє існування.20-30-ті роки пов`язані з винищенням багатьох хліборобських родин, з насильницькою колективізацією (у 1933 році вона була практично завершена), голодомором 1932–1933 років та масовими репресіями 1937–1938 років (понад 377 репресованих жителів району реабілітовано, на жаль, більшість посмертно). Найбільше їх у «революційних» селах Вереміївка (23), Жовнине (12), Іркліїв, Богодухівка, Скородистик, В. Бурімка та ін.І все ж, незважаючи на всі ці труднощі, трудівники краю своєю працею, самопожертвою, старанням і вмінням вивели його в число передових.Розпочалася Велика Вітчизняна війна. 19 вересня ворог захопив Іркліїв, Чорнобай, а 21 вересня — села Богодухівку та Красенівку. У боях за Богодухівку загинув письменник Юрій Кримов. У жахливому Оржицькому оточенні, у таборі військовополонених під Бакаєвим загинули тисячі радянських солдатів.Два роки окупаційного режиму були тяжким випробуванням для місцевих жителів. Розпочався масовий терор. 12 750 мешканців 4 районів знайшли свою смерть в Золотоніському концтаборі. На каторжні роботи до Німеччини з Чорнобаївського району було вивезено 6009 осіб. Закатовано на місці, розстріляно і спалено 500 осіб. Таке звірство окупантів викликали всенародний рух опору. На території Чорнобаївського району у вересні 1941 — липні 1942 років діяв партизанський загін (командир Комашко Д. С.), у серпні-вересні 1943 р. — загін ім. Щорса (командир Соболєв-Кузьмін М. Р.).З квітня 1942 по жовтень 1943 року в Ірклієві і навколишніх селах діяла Задніпровська підпільна парторганізація Б. М. Рубцова.У вересні 1943 року прийшло жадане визволення. 21-27 вересня район був визволений військами 5-ї гвардійської та 53-ї армії Степового фронту (командувачі генерали О. С. Жадов, І. М. Манагаров) та 52-ї армії (генерал К. А. Коротєєв) Воронезького фронту.У боях за визволення району загинуло 1679 воїнів, у тому числі 26 офіцерів. Нащадки спорудили 82 пам`ятники та обеліски на знак пам`яті про загиблих земляків, які не повернулися до рідних осель з фронтів Другої світової війни. На війну пішло понад 16 тис., загинуло 12 061, у тому числі 639 мирних жителів (398 підпільників і активістів та 241 особа звичайних жителів). Особливо багато наших воїнів загинуло у вересні-грудні 1943 року під час форсування Дніпра на Київському, Канівському, Черкаському напрямах, та нижче Кременчука — всього понад 3,5 тис. чол., з них пропало безвісти — 2759. У боях за Батьківщину високого звання Героя Радянського Союзу удостоєно 8 осіб, а 2 нагороджено орденами Слави 3-х ступенів.Відбудова зруйнованого ворогом господарства, завдяки героїчній праці літніх людей, жінок, дітей, інвалідів, фронтовиків, що повернулися з війни, до 1950 року була завершена. Район упевнено набирав високих темпів розвитку в аграрній галузі. Гордістю району є 14 Героїв Соціалістичної Праці та 45 кавалерів ордена Леніна. Майже кожен 4-й житель району має урядові нагороди.У період розбудови незалежної України славні трудові традиції продовжуються. Жителі району пишаються тим, що на Чорнобаївській землі народилися Герої України Микола Семенович Васильченко (директор СТОВ "Агрофірма «Маяк» Золотоніського району) та Олексій Васильович Приліпка (генеральний директор агрокомбінату «Пуща Водиця» Київської обл.). Район впевнено тримає провідні позиції в області з виробництва сільськогосподарської продукції. Велика увага приділяється розвитку освіти, культури, охорони здоров`я, вирішенню соціальних питань.В. М. Таран