Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру
Геопортал адміністративно-територіального устрою України

Науково-дослідний інститут геодезії і картографії


Герб


Прапор

Тип:
КОАТУУ:0522200000
Змін всього:
Дата заснування/створення:1923
Рік віднесення до категорії міст:
Поділ міста:
Площа:969347586.295795
Населення:▼ 39852
Густота населення:45.56 осіб/км²
Поштовий код:22500—22555
Телефонний код:+380-4358
Домені імена:
Телефонний код:
Назва мешканців:
День міста:
Міста-побратими:
Водойми:

Адреса:22500, Вінницька область, м. Липовець, вул. Леніна, 38, 2-17-83
Веб-сторінка:http://www.liprda.com.ua
Мер міста:
Голова держадміністрації:Грищук Анатолій Васильович
Голова ради:Науменко Юрій Михайлович

АТУ

Районів:0Списокна карту
Міських рад:0Списокна карту
Селищних рад:0Списокна карту
Сільських рад:0Списокна карту
Міст:0Списокна карту
Селищ міського типу:0Списокна карту
Селищ:0Списокна карту
Сіл:0Списокна карту

Відстань

До столиці:
До районного центру:
До найближчого міста:

Площа:969347586.295795
Периметр:204706.276095146
Сусіди:Вінницький район Іллінецький район Немирівський район Калинівський район Козятинський район Оратівський район Погребищенський район


Карта на карту

Географічні координати: 28.932 49.280

Склад (27):

Сусіди:


Липове́цький район  —район Вінницької областівУкраїні .
Історія Липовчани є представниками центрально-української антропологічної області, їх етноісторичними попередниками булискіфи ,уличі ,чорні клобуки , ліпани , козаки-уходники, переселенці ізСіверщиниіВолині . З етнографічної точки зору територія розташована на межіПоділляіКиївщинив історичній українській земліБрацлавщині , тут переважаєволинська говірка . Пізніше з`явились села, де компактно жиливірмени ,поляки , євреї . У1930році у Липовецькому районі мешкало 105 тис. чоловік, але внаслідок сумнівних експериментів за роки радянської влади ця кількість скоротилася більш як удвічі.Перші письмові згадки про містоЛиповецьі селищеТурбівзнаходимо відповідно у 1150 і 1545 рр. У періодКиївської Русіця територія належала доБолохівської землі , за володіння якою часто точилися війни міжКиївським ,ГалицькиміВолинськимкнязівствами. У зв`язку з цим між1146і 1150 роками знаходимо у літописі звістки про порубіжну фортецю Прилук (нині — селоСтара Прилука ), племінний центр Куниль (ймовірно, розміщався у Липовецькому мікрорайоні Скакунка ) і племена турпіїв(їх етнонім відображено у назвіТурбова ). Отже,Стара Прилука ,ЛиповецьіТурбів  — найдавніші літописні містечка області, які більше ніж на два століття старші міста Вінниці. За легендами, ці перші поселення згоріли у полум`їмонголо-татарської навали .Лише у1362році литовський князьОльгердвигнав татар з Поділля, після чого стали будуватися укріплені замки. Найбільший з них знаходився біля селаВійтовецьі за розмірами перевищував у два рази аналогічний Вінницький. Народні перекази свідчать, що тут на берегах річки Сібок, буяло стародавнє місто Піщань , спалене кочівниками.Від Липовця розпочинався Шпаків шлях , а з півночі огинав його сумнозвіснийЧорний шлях  — шлях татарських набігів, проти яких посталоукраїнське козацтво . Саме на землях Липовеччини, за Прилукою, посол німецького імператора Еріх Ляссотау1594році вперше в історії описав козацьку січ. Через два роки на річці Вільшанці відбулася одна з перших польсько-козацьких сутичок, колиСеверин Наливайкозаманив до ополонок рейтарів напольного гетьманаЖолкевського . Цей прийом пізніше наслідував у Вінниці Іван Богун . Але вороги взяли полковника в облогу. Її було прорвано лише після розгрому ударних польсько-шляхетських сил19 березня 1651року під стінами Липовецького замку, який був описанийПавлом Загребельниму романі «Я, Богдан…».У рокивизвольної війни ПрилукаіЛиповецьперетворилися в центри козацьких сотеньКальницького (Вінницького) полку . На той час це були великі міста: Прилука у1632році стала навіть гетьманською резиденцією, аЛиповецьзгідно з подомними списками 1629 року, у півтора рази мав більше будинків, ніж у Вінниці. Спалені містечка у1653році, наступні письмові згадки про них з`являються в наступному столітті, але уже як села. На цій території успішно орудували гайдамаки, що стало основою історичної драми Івана Кочерги«Алмазне жорно».Піднесенню земель між Собом і Десною у різні часи сприяли такі відомі діячі, як власник Прилуки — брацлавський воєвода Януш Збаразький (див.Збаразькі ); князь Януш Острозький (див.Острозькі ), за якого Липовець став містом; брацлавський суддя Ольбрихт Кохановський, який у1625році спорудив місто Коханград і заселив його околицю; брацлавський суддя Мартин Грохольський — засновник села Вербівки; зозівський настоятель Іван Любинський — духовний суддя та офіціал всієї Брацлавської єпархії у 1780-85 роках; розбудовник Зозова і губернський предводитель дворянства генерал Козловський; засновниця Зозівського ПТУ Юлія Гудим-Левкович; представник відомої родини меценатів і організатор зразкового господарства у Прилуці Сергій Мерінг; колонізатори та засновники багатьох сіл козинецький поміщик Олександр Раковський і Липовецький граф Лука Струтинський; голова Липовецького повітового земства Ілля Рева.З приєднанням України до Росії в 1793 році Прилука з околицями відійшла до Махнівського (Бердичівського) повіту, аЛиповецьстав центром Липовецького повіту Київської губернії, отримавши власний герб. Липовеччина лежала на важливих перехрестях: по шляху чумаків до причорноморської солі, на якому виникли ЛінцітаГайсин ; на Чорному шляху, по якому пізніше проклали залізницю; на Балто-Чорноморському тракті з Санкт-Петербурга до Миколаєва, на якому через кожних 15 км. стояли поштові станції. Тут проїжджали полководець Петро Румянцев, поетиОлександр ПушкініТарас Шевченко , народилися, працювали діячі української, російської, польської, данської та інших культур. У1897році у Липовці було засновано першу на теренах області публічну бібліотеку.Липовеччина стала ареноюдекабристського руху(на постої перебував полк керівника Південного товариства П. І. Пестеля), польських повстань 1831 і 1863 років, революцій 1905 і 1917 років.Події 1917 року голосним відлунням відобразились у Липовецькому повіті. Процес демократизації тут очолив член Центральної Ради Василь Химерик, обраний головою повітової земської управи. 22 жовтня 1917 року відбувся установчий з`їзд вільного козацтва Липовеччини. Сформувалася Народна міліція, яка має свої корені від «міліцій козацьких» коханградського замку початку XVII століття на чолі із першим відомим «начальником» міліції Миколаєм Косаковським. 25 березня 1917 року було засновано газету «Липовецькі вісті», фактично першу «районку» в межах Вінниччини.Через два роки став діяти теж перший на теренах області військовий комісаріат. У 1921 році відкрилася Липовецька єпископська кафедра, куди прагнули перейти навіть єпархії Вінницької округи. А в 1923 році утворився Липовецький район, який в різні роки приєднувавТурбівський , Прилуцький , Вахнівський , частково Плисківський , Іллінецький ,Оратівськийрайони і кілька разів (у 1929, 1931, 1935, 1956, 1959, 1963-65, 1979 роках) змінював свої межі.Не обминули Липовеччину і катаклізми XX століття. ПисьменникВасиль Земляк (Вацик)у романі «Лебедина зграя» з гумором описав насильницьку колективізацію на Липовеччині, де в ті роки утворилися аж три машинно-тракторні станції (уЛиповці ,Вахнівці ,Турбові ). Внаслідок голодомору 1933 року район утратив понад 30 тис. жителів, або більше, ніж будь-який з тодішніх районів Вінницької області. Репресивні органи вдвічі перевиконали доведений «план» виселення людей. В роки другої світової війни до 5 тис. липовчан полягло на фронтах, 6949 (за оцінками післявоєнних комісій) були замордовані фашистами, близько 500 чоловік мирного населення підірвалися на мінах, загинули на каторжних роботах в Німеччині тощо. 22 липня 1941 року на Липовеччині відбувся один із перших контрударів проти фашистської армії, було визволено селоПісочин . В роки окупації боротьбу продовжували комуністичні і націоналістичні підпільні групи під проводом Олександра Кукурузи, Семена Грищука, Наталії Музикант, В`ячеслава Мессароша та ін. В листопаді 1943-го Липовеччина перетворилася в партизанську зону. Після запеклих боїв, які ветерани порівнюють з Курською дугою, 15 березня 1944 року було визволено останній населений пункт району — с.Косаківку .Липовеччина залікувала рани війни. За роки радянської влади відновлено роботу господарського комплексу, сформована його спеціалізація. За успіхи у Всесоюзному змаганні по вирощуванню сільськогосподарської продукції у 1978 році район був нагороджений перехідним Червоним Прапором. Нині це — аграрно-індустріальний район Південно-західного економічного регіону.