Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру
Геопортал адміністративно-територіального устрою України

Науково-дослідний інститут геодезії і картографії


Герб


Прапор

Тип:
КОАТУУ:0524500000
Змін всього:
Дата заснування/створення:1923
Рік віднесення до категорії міст:
Поділ міста:
Площа:885156308.790816
Населення:▼ 43818
Густота населення:49.8 осіб/км²
Поштовий код:23300—23355
Телефонний код:+380-4355
Домені імена:
Телефонний код:
Назва мешканців:
День міста:
Міста-побратими:
Водойми:

Адреса:23300, Вінницька область, Тиврівський район, смт. Тиврів, вул. Леніна, 32, 2-18-64
Веб-сторінка:http://tyvrivrada.at.ua/
Мер міста:
Голова держадміністрації:Муляр Віталій Володимирович
Голова ради:Вихристюк Віктор Костянтинович

АТУ

Районів:0Списокна карту
Міських рад:0Списокна карту
Селищних рад:0Списокна карту
Сільських рад:0Списокна карту
Міст:0Списокна карту
Селищ міського типу:0Списокна карту
Селищ:0Списокна карту
Сіл:0Списокна карту

Відстань

До столиці:
До районного центру:
До найближчого міста:

Площа:885156308.790816
Периметр:175852.925275581
Сусіди:Жмеринський район Вінницький район Немирівський район Тульчинський район Шаргородський район


Карта на карту

Географічні координати: 28.473 48.976

Склад (28):

Сусіди:


Ти́врівський райо́нутворений 1923 року і розташований в центральній частині Вінницької області. Площа району становить 88160 га, або 3,4 % від території області. Межує з 5 районами Вінницької області ( Немирівський ,Вінницький ,Жмеринський ,Шаргородський ,Тульчинський ).Районний центр — смт.Тиврів .
Історія Територія району освоєна людьми між VІ і ІV тисячоліттями до нашої ери. Відомо, що на теренах Тиврівщини знаходились неолітичні стоянки, а саме: в Тиврові, Кліщеві, Рахнах-Польових, Селищі, Маянові, Шендерові (доба т. зв. Буго—дністровської культури — 6-3 тис. до н.е). Доба міді і бронзи (3-2 тис. до н.е) — розквіт трипільської культури — простежується на Тиврівщині в селах Кліщеві, Ворошилівці, Рогізні, Василівці. В ході археологічних розкопок на території району знайдено бронзову сокиру витонченої роботи цієї доби. Стоянку залізного віку виявлено в с. Маянів. Кургани скіфської доби, які ще у 20-х роках минулого століття досліджував Є. Сеніцький, виявлено біля сіл Селище, Борсків, великий курган між Сутисками і Ворошилівкою, три кургани біля Ворошилівки (ліворуч р. Південний Буг) та ін.Про життя давньослов`янських племен, які проживали між Бугом і Дністром, подають численні писемні відомості візантійські автори УІ-УІІ ст. Вони згадують східних слов`ян-антів — безпосередніх предків тиверців.Вважається, що крайньою зі сходу межею розселення тиверців у УІІІ-ІХ століттях був Тиврів. «Містечко Тиврів на Богу (Вінницький повіт) — стверджує Михайло Грушевський, — одинока осада, що своїм іменем може вказувати на тиверців». Подібні думки про тиверців, як форпост на високому правому березі Південного Бугу, висловлювали і інші дослідники, зокрема М.Карамзін, Б. Рибаков, Н Молчановський.На третьому (Київському) археологічному з`їзді, що проходив у 1874 році, домінувала думка, що Тиврів стоїть на місці старовинного поселення «Тивер».Згодом тиверці увійшли до складу Київської Русі. З розпадом Київської держави земля тиверців у кінці ХІІІ ст. увійшла до Галицько-Волинського князівства. З початком монголо-татарського нашестя на Русь і падінням у 1240 р. Києва південно — західні землі потрапляють під владу ординців. Землю між Богом (Південним Бугом) і Дністром, а також сусідні райони, що лежали на схід і захід від неї, татари почали називали «Подолією» — Поділлям.З послабленням і розпадом Галицько-Волинської держави значна частина правобережних земель підпадає під владу Литви. У 1363 році литовський князь Ольгерд розбив війська монголо-татар на р . Сині Води — притоці Південного Бугу. Саме з цього часу і до 1672 року територія району знаходилася у складі Литовської держави, а згодом у складі Речі Посполитої (після Кревської унії, яка у 1385 році об`єднала Литву з католицькою Польщею в єдину державу).В історичних актах того часу знаходимо письмову згадку і про Тиврів, коли великий князь литовський Вітовт у 1393 році дарував це містечко з володіннями «землянину» Герману Дашкевичу «за вислугу». Крім Тиврова, Дашкевич отримав села Дзвониха, Кліщів, Соколинці, Шендерів, Тростянець.З часом роздані землі переходили у володіння дітей землян: так, у 1505 році онук Г.Дашкевича Федір отримав від литовського князя Олександра підтвердження на право володіння Тивровом на умовах «отчини».Цей історичний період характеризується постійною небезпекою татарських та турецьких нападів і поступовим зародженням нового общинного елементу — вільних людей — козаків.У 1569 році після Люблінської унії, Тиврів отримав статус прикордонного оборонного пункту. Значне місце в економічному і торговому житті Тиврівщини в ту пору займало старовинне поселення Красне. У 1629 році Тиврів згадується в списках подимного податку Брацлавського воєводства.На території району відбулися події національно-визвольної війни під проводом Б.Хмельницького. Біля с. Черемошне поховано героя цієї війни, брацлавського полковника Д.Нечая.З 1672 року по 1699 рік в період так званої «Руїни» Тиврівщина знаходилась у володінні Османської імперії, а з 1699 по 1793 р.р. знову у складі Речі Посполитої.Після другого поділу Польщі у 1793 р. російські війська захоплюють Брацлавщину і Поділля, а відтак Тиврівщина підпадає під владу кріпосницької Росії.З 30-х років ХІХ ст. на Тиврівщині розвиваються цукрова промисловість та різні ремесла.В другій половині ХІХ ст. у Тиврові введено в експлуатацію першу в Україні гідроелектростанцію (потужністю 50 кВт.). У 1898 році вперше на Поділлі телефонізовано графом Гейденом Тиврів, Сутиски та Шершні.На зламі ХІХ та ХХ століть значну культурну та духовну діяльність на Тиврівщині проводили видатні діячі української культури, зокрема Петро Ніщинський, Микола Леонтович, Кирило Стеценко, Володимир Свідзинський та інші.Як і всій Україні, Тиврівщині довелося зазнати жахів більшовицького режиму, які вилилися у страшні процеси штучних голодоморів, колективізацію, розкуркулювання, масові репресії.В липні 1941 р. відбулися запеклі бої з фашистськими загарбниками, територія району була окупована ними з липня 1941 р. по березень 1944 р. В січні 1944 року відбувся героїчний рейд танкістів 40-ї гвардійської танкової бригади, який став провісником звільнення району.