Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру
Геопортал адміністративно-територіального устрою України

Науково-дослідний інститут геодезії і картографії


Герб


Прапор

Тип:
КОАТУУ:5321355400
Змін всього:
Дата заснування/створення:перша половина 17 століття[2]
Рік віднесення до категорії міст:
Поділ міста:
Площа:96177433.6709742
Населення:6003
Густота населення:576,710 осіб/км²
Поштовий код:38164
Телефонний код:+380 5353
Домені імена:
Телефонний код:
Назва мешканців:
День міста:
Міста-побратими:
Водойми:річка Ворскла

Адреса:
Веб-сторінка:
Мер міста:
Голова держадміністрації:
Голова ради:

АТУ

Районів:0Списокна карту
Міських рад:0Списокна карту
Селищних рад:1Списокна карту
Сільських рад:0Списокна карту
Міст:0Списокна карту
Селищ міського типу:1Списокна карту
Селищ:0Списокна карту
Сіл:0Списокна карту

Відстань

До столиці:
До районного центру:
До найближчого міста:

Площа:96177433.6709742
Периметр:66279.6462562701
Сусіди:Деревківська сільська радаМикілківська сільська радаПопівська сільська радаМалобудищанська сільська радаОпішнянська селищна радаМалорублівська сільська радаВеликобудищанська сільська рада



Опі́шня(місцева назва —Опі́шне [4]) —селище міського типу Зіньківського району Полтавської області України , головний осередок сучасного українськогогончарства . Старовиннекозацькемістечко.Розташоване на пагорбах понадрічкою Ворсклою . «Найвище» поселення Полтавщини (208 м над рівнем моря).[5]За писемними джерелами уперше згадується в12 столітті .[5] Упродовж трьох останніх тисячоліть на території поселення інтенсивно розвивалося гончарство. Наприкінці 19 — на початку20 століттяв містечку працювали близько 1000 гончарів, продукція яких експортувалася майже на всі континенти світу.[5]До1962року Опішня буларайонним центром .
Історія[ред.₴Історія археологічних розкопок Опішня — одне з найдавніших поселень на Полтавщині. Згідно з археологічними знахідками, виявленими на околицях селища, ця територія була заселена ще у добунеоліту . Саме у неолітичний час набуває широке використання керамічного посуду.По берегах річкиВорскли , поблизу сілГлинського ,ХижняківкитаЯблучного , були знайдені рештки глиняного посуду.[16] На них добре видно сліди пальців давнього майстра, адже посуд з глини робили ще без гончарного круга. На городищі знайшли також срібну римськумонетучасівімператора Доміціана(1 століття н. е.).[16]На південній околиці Опішні археологічна експедиція Інституту керамології відділення Інституту народознавства НАН Українипровела археологічні розкопки і виявила[16] курганскіфськогочасу 5 століття до н. е. Серед знахідок — фрагмент залізного панцира, бронзові наконечники стріл, посуд, прикраси. Дочерняхівської культуривідноситься поселення на південний захід від заготконтори, де зібрана ліплена кераміка, фрагменти амфор римського часу, прясельце.Найпоширенішими знахідками на розкопаних поселеннях є керамічний матеріал (ліплений та гончарний посуд), який відноситься до 3—5 століття  н. е. У ранньомуСередньовіччіця територія була заселенасіверянами . Опішнянське городище , датоване археологами 7—12 століттям, було невеликим за розмірам. Під час археологічних досліджень було знайдено[16] багато різних побутових речей, прикрас, виявлено ями для зберігання зерна. [ред.₴Опішня у складі Литовської держави Наприкінці 14 століття територія Полтавщини увійшла до складуЛитовської держави . Місцеве населення самостійно, а з 14 століття разом з Литвою вело боротьбу проти нападівкочівників .1399року литовський князьВітовтзазнав поразки у битві зтатараминедалеко від Опішні на березіВорскли . Про цю подію нагадує курган могила Вітовта, що розміщена неподалік селища.[17]1430  року у підданство до князя Вітовта перейшов знатний татарин Лекса (Олександр). Лекса став родоначальникомкнязів Глинськихта першим відомимфеодаломОпішні та частини Полтавщини.[18] [ред.₴Гетьманщина
Мартин Пушкар
Денис Мартен. «Полтавська битва» (1726)ПісляЛюблінської унії 1569 рокуукраїнські землі увійшли до складуРечі Посполитої . Опішня на цей час була значним торговельним та ремісничим центром, з першої половини XVII століття користувалася магдебурзьким правом.1654  рокуБогдан Хмельницькийодержав в особисте володіння містоГадячз навколишніми селами та містечками, у тому числі й Опішню.[19] Мешканці містечка брали активну участь у повстанні під проводомМартина Пушкаряпроти гетьмана Івана Виговського 1658року. Впродовж XVIII століття Опішня залишалася сотенним містечком Гадяцького полку, мала власну ратушу. З 1750-х рр. містечко було центром трьох козацьких сотень — відповідно Першоопошанської, Другоопошанської і Третьоопошанської (зберігаючи цей статус аж до ліквідації полково-сотенного устрою в 1781–1782 рр.). [ред.₴Велика Північна війна Територія Опішні була задіяна вВеликій Північній війні .6 (18) травня 1709року з`ясувалося вкрай важке становище гарнізону Полтави. З метою полегшити долю обложених, було вирішено, переправившись з частиною армії черезВорсклу , зробити напад на Опішню іБудищез метою відвернути головні силиКарла XIIі змусити його зняти блокаду фортеці.[20] Напад передбачалося вести одночасно в трьох напрямках: загін Белінга мав рушити внизВорскли , зробити переправу і наступати до Опішні; загін генерала Гольца — атакувати за Ворсклою; кінний загін генерала-майора Шаумбурга — йти під Будище.[20] Інша частина армії повинна була залишатися на лівому березі Ворскли в повній готовності. Тим часом, шведи на чолі згенералом-майором Карлом Густавом Росомпомітивши, що російські війська збираються біля Опішні, побудували на початку травня на правому березі Ворскли зміцнення для захисту переправи. У ніч на 7 (19) травня загін Гольця приступив до спорудження трьох мостів через Ворсклу під Опішньою. До світанку7 (19) травнямости були готові, і загін Гольця перейшов в наступ. Його зустріли сильним гарматним і рушничним вогнем з боку шведського укріплення. Тим не менш, переправа закінчилася вдало для російських військ. Частина шведського гарнізону (160–180 осіб), 1 прапор і 2 гармати були взяті росіянами. Залишки гарнізону розбіглися, а росіяни, опанувавши укріпленнями, рушили до Опішні. Між тим,генерал-майор Карл Росвстиг підняти по тривозі свій загін і поспішив на виручку Лоде. Однак, зрозумівши, що росіяни значно переважають чисельно, Рос не наважився вступити в бій і відступив в Опішнянський замок, де вирішив триматися до прибуття підкріплень.Олександр Меншиков , який перебував тут же зрозумівши, що взяти замок з нальоту не вдасться, і не маючи ніяких звісток від Белінга, не зважився наступати. Відіславши «контр-ордер» Шаумбургу,Олександр Меншиковпочав відходити до мостів. У цей час доКарла Росана допомогу поспішавКарл XII , доручивши спостереження за ходом облоги фельдмаршалу Карлу Реншільду . Підійшовши до Опішні, король кинув сили на російські війська. Давши кілька залпів з гармат, російські війська змусили шведів відступити до Опішні. Бій в селищі не дав бажаних результатів: блокадаПолтавишведами не була перервана. Втрати у кожної зі сторін доходили до 600 осіб.[20] Загони Белінга і Шаумбурга не взяли участі в бою, затримані далекими обходами і важкими переправами. ВійськаКарла XIIпростояли у Опішні всю ніч на8 (20) травня , в очікуванні нового нападу, а вранці перейшли вБудище , куди з Опішні був відтягнутий і загінКарла Роса .[20] Відступаючи, шведи спалили селище дощенту. [ред.₴Період поширення і ствердження російської влади
Кирило Григорович Розумовський Після ліквідації автономного устрою України колишні рангові володіння на гетьманську булаву царський уряд1764  року пожалував у власність гетьмануКирилу Розумовському . Економічне становище Опішні характеризувалось значною майновою нерівністю. За переписом1785року, 22 господарства зовсім не мали орної землі, їм належало тільки 32 десятини сіножатей, у 17 господарств було 29 десятин орної землі і 20 десятин сіножатей, 6 — мали 24 десятини орної і 80 десятин сіножатей. 4 великих господарства були власниками 27 десятин орної і 50 десятин сіножатей. Цього ж року Розумовський продав у казну 46 населених пунктів із 9949 кріпаками, у тому числі Опішню.[21] В умовах розвитку товарно-грошових відносин селище перетворювалось на центр торгівлі продуктами сільського господарства, ремесел і промислів.На початку 19 століття в Опішні (на той час — позаштатному містечку Зіньківського повіту Полтавської губернії) було 5 церков,[22] але тільки1849  року відкрилася перша церковно-парафіяльна школа, у якій навчалося 40-50 дітей. Напередодніреформи 1861 рокуу містечку налічувалось 720 дворів і 5674 мешканців. Загалом населення Опішні пореформеного періоду складалося з козаків (1009 господарств)[22], державних селян (33 господарства). Були господарства малоземельні та зовсім безземельні. [ред.₴Опішня наприкінці 19 — на початку 20 століть
Гончарний ряд на опішнянському ринку, кінець 19 століттяЗа переписом1882  р., в Опішні гончарством займались 1218 господарств. Наприкінці 19 — на початку 20 століття тут проживало більше половини всіх гончарів Полтавщини.[5] Кожна третя сім`я займалася гончарством. 1894  року була відкрита школа гончарства. У грудні1905року відбулися селянські заворушення, пов`язані із безземеллям.Столипінська реформаще більше загострила класове розшарування і зубожіння селянства. За переписом 1910 року із 1562 господарств 723 мали менше ніж по 1 десятині придатної для обробітку землі. 1071 родина не могла прожити з свого господарства і змушена була працювати в наймах. Багато осіб займались ремісництвом: у1910році в Опішні налічувалось 407 гончарів, які працювали в тяжких умовах (12-14 годин на добу). Крім гончарів у 1910 році налічувалось 30 теслярів, 140 кравців, 590 шевців, 19 бондарів, 230 візників тощо.[23]На початку 20 століттяОпішнянська волостьскладалася з 32 населених пунктів. Населення волості становило 13097 душ. Гончарство в цей час зайняло перше місце серед усіх ремесел: у1910  році тут було 407 гончарів.[6]1913року в Опішні відкрили вищу початкову школу, програма якої відповідала здебільшого програмі семирічної школи.1913  р. відкрилася рукодільна майстерня Зінківського повітового земства, а при Опішнянській килимарній майстерні, відкритій1912pоку, був заснований килимарський навчальний пункт. [ред.₴Прихід до влади більшовиків
Працівники артілі «Художній керамік». Опішня. Кінець 1930-х роківЖорстока експлуатація, класове розшарування характеризували становище жителів Опішні. Революційну роботу серед селян і ремісників у рокиПершої світової війниочолив Андрій Заливчий . ЗХарковавін систематично приїздив до Опішні, привозив революційну літературу, проводив бесіди з молоддю.[23]Революційну роботу проводив також М. Н. Суконька — перший голова Опішнянського волосного ревкому. Він підняв жителів на боротьбу проти Центральної ради. 12 січня 1918  року в Опішні була встановленарадянська влада .[23] Почалосьрозкуркулення . У маєтку Рубінштейна планувалося відкрити школу. Та діяльність радянських органів перервав наступ німецьких окупантів. Захопивши у квітні1918року село, німці розстріляли членівревкому . Наприкінці цього ж року Опішня була звільнена від німецьких окупантів, проте владу захопилипетлюрівськівійська.[23] 26 січня 1919року знов був утворений волосний ревком. У травні партійна організація налічувала 60 членів партії. 11 листопада 1919року село захопилиденікінці . Вони розігнали волосний революційний комітет, спалили його документи, пограбували декілька сімей радянських службовців. Повстанці також перехопили великий транспорт із хлібом, який рухався із Зіньківського повіту до Полтави, і роздали збіжжя селянам. Того ж дня вони звільнили 400 насильно мобілізованих доЧервоної арміїюнаків, яких під охороною червоноармійців та міліції гнали до Полтави.[24] Місцеві партизани вели боротьбу з денікінцями до грудня 1919 року. Після визволення від білогвардійських військ партійні органи вели боротьбу протимахновців .[23]У червні1920року в Опішні відновився курс на боротьбу зкуркульством .18 січня 1921року в дім місцевого жителя Тараса Савенка з`явилися Опішнянський волосний воєнком Прокіп Холоша і міліціонер Яків Кощій. Без будь-якої причини вони вбили господаря лише за те, що він, на їх думку, був куркулем і добровільно не віддав хліб радянській владі. Старий дідусь господаря Кіндрат Савенко почав кликати сусідів на допомогу. Тоді представники радянської влади вбили і його, а майно своїх жертв конфіскували і привласнили.[25] 1922  року гончарі об`єднувалися у виробничі колективи, бригади. Налагодили виробництво продукції гончарські, ткацькі, струнні, шевські й чинбарні артілі (іменіНадії Крупської , «Червоний гончар»), які належали до Полтавського губернського Союзу кустарних і промислових кооперативів.На основі постановиВУЦВКвід7 березня 1923року був створенийОпішнянський район , а 1925 року Опішні був присвоєний статусселище міського типу . Цього ж року почала діятиОпішнянська селищна рада .У 1929–1930 роках почалася масова колективізація селянських господарств. Були створені такі колгоспи: «Шлях до комуни» (349 господарств), «ім. XIV партз`їзду» (349 господарств), «ім. Чапаєва» (84 господарства). У 1930 році було організовано Опішнянську МТС, 1931 року — артілі ім. Куйбишева, «Червоний гончар», «Художній керамік».[23] [ред.₴Сталінські репресії[ред.₴Голодомор 1932–1933 років Голодна чума не оминула й Опішню. Загинуло в той період 83 людини.[26] УродженецьОпішнянського районуКассала Іван Григорович, згадуючи ці роки, описує таку картину:
« Я жив на хуторі Шкидинівці, на березі річки Ворскли. Навколо зеленіли ліси і гаї, синіли озера. У 1933-му мені йшов шостий рік. Бачив коло озера Оступа курені із гілок дерев. В озері голі й голодні люди ловили черепашок, варили їх і їли. Варили бур`ян, корінці. Коли потім я став вивчати у третьому класі історію стародавнього світу, то він уявлявся мені у вигляді голоду 1933 року... Мій батько, Григорій Данилович Кассала, зустрів банду комуністів спокійно. Ті обнишпорили всю хату, на горищі своїми будьонівками обібрали всю павутину, але хліба не знайшли. Залізними штрикачками перекололи весь город, але марно, бо батько кілька мішків жита сховав у лісі. Восени ми назбирали жолудів і їли хліб, спечений із суміші житнього та жолудевого борошна. Залишилася в нас також корова, завдяки якій і вижили.[27]  »Голодні 1932–1933 роки були важкими для опішнянського гончарства. Зокрема, опішнянська малювальниця Мотрона Назарчук згадувала, що роботи майже припинилися, багато розійшлися по різних місцях. Виїхали до Харкова Явдоха та Гаврило Пошивайли.[28]На початок1930років зменшилася увага державних органів влади до стану розвитку кустарної промисловості. Майже припинили фінансування і гончарних шкіл. [ред.₴Червоний терор 1937–1938 років Не оминув селище істалінський терор1937–1938 років. Лише реабілітованих жертв тих часів налічується понад 100.[29] Деякі справи:Васільєв Тихін Андрійович(1903 року народження) — українець, із священиків, освіта середня. Заарештований31 травня 1938року. Засуджений Особливою нарадою при НКВС СРСР 11 жовтня 1939 року за статтею 54-6 Кримінального Кодексу УРСР до 5 років заслання уКазахстан . Реабілітований Полтавською обласною прокуратурою 7 вересня 1989 року.[29] Начальний Петро Іванович(1894 року народження) — українець, із кустарів, освіта початкова. Бухгалтер млина. Заарештований 8 вересня 1937 року. Засуджений Особливою трійкою при УНКВС Харківської області 25 жовтня 1937 року за статтею 54-10 частиною 1 Кримінального Кодексу УРСР до 10 років позбавлення волі. Особливою трійкою при УНКВС Полтавської області 15 березня 1940 року вирок замінено на заслання уХорезмську область Узбецької РСР . Реабілітований Полтавським обласним судом 29 травня 1965 року.[29] Загалом у Опішні населення на 1939 рік скоротилось на 16,4 % у порівнянні з 1926 роком.[30]За переписом 1937 року в Опішні близько 57 відсотків людей у віці від 16 років назвали себе прихильниками однієї з діючих конфесій, і тільки 40 % молоді назвали себе віруючими[31]. [ред.₴Довоєнний розвиток Протягом1936по1941pоку в Опішні діяла дворічна школа майстрів художньої кераміки, випускників якої направляли в інші гончарні осередки України та за її межі для налагодження там виробництва.[32] 1935  р. артіль «Художній керамік» взяла участь у Всеукраїнській виставці, де була відзначена дипломом І ступеня, а1937pоку на Міжнародній виставці в Парижі дипломом II ступеня.[6] Провідними майстрами 1930-1940-х pоків у «Художньому кераміку» були Т. Наливайко, 3. Коломієць, М. Сердюченко, І. Задорожний, Н. Оначко, М. Каша та інші.У селищі діяли Будинок культури, бібліотека, читальня. Існувало 3 початкових, семирічна та середня школи.[23] [ред.₴Німецько-радянська війна та післявоєнна відбудова
Збір зернових в Опішні, 1971 р.Опішня перебувала в німецькій окупації з8 вересня 1941  року по29 вересня 1943  року,[33] ставши з1 вересня 1942року адміністративним центром Опішнянського ґебіту .На другий день після окупації приміщення середньої школи було перетворено на тюрму з камерами смертників у підвалі. Деякі промислові підприємства селища продовжували працювати. В умовах німецької окупації створювалися або відновлювалися художні майстерні, зокрема, гончарна артіль.Звільняли селище гвардійці 8-ї повітряно-десантної дивізії. У боях за визволення селища згинуло 18 радянських бійців. Серед них — гвардійські капітани Васільєв А. С., Демиденко М. Г., Чернявський Д. А.Німці стратили в Опішні й врайоніпонад 200 чоловік, вивезли до Німеччини на примусові роботи понад 2600 людей. Відступаючи, знищили близько 500 будинків, МТС, 4 школи, лікарню, клуб, церкву.[34][23]У післявоєнні роки промисловістьОпішнянського районупочала відроджуватися. Відділення Сільгосптехніки мало майстерню, обладнану всім необхідним для забезпечення поточного й капітального ремонту тракторів, комбайнів, автомобілів. Збільшився випуск продукції «Художнього кераміка». У ті роки за заслуги у розвитку народного мистецтва було присудження звання «Заслужений майстер народної творчості УРСР» опішнянам І. Білику, М. Китришу, В. Омеляненку, Г. Пошивайлу, М. Пошивайлу, О. Селюченко.[35] [ред.₴Перебудова
«Турист-Опішня», 1980-ті роки Перебудоваекономічного життя у 1985−1991 років вплинула на розвиток господарства Опішні. Відбувався поступовий перехід до ринкових відносин, розширювалися права підприємств, установ, організацій яких налічувалось 40. Серед них: радгосп «Жовтень», експедиція глибокого буріння, Райагробуд, Сільгосптехніка, Сільгоспхімія, заводи «Художній керамік» , «Керамік», філія «Полтавчанки», хлібзавод та інші.25-26 квітня 1986 року світ сколихнула аварія наЧорнобильській АЕС . З Опішні на ліквідацію аварії було відправлено 43 людини. [ред.₴Сучасна історія Опішні1986року був заснований[36] Музей гончарства, який у1989  року набув статусуДержавного музею-заповідника українського гончарства , а в2001  — статусу Національного. У його створенні й подальшому становленні вагома заслуга генерального директораО. Пошивайла . Для збереження пам`яті про видатних земляків-гончарів відкриті меморіальні музеї-садиби славетної майстриніО. Селюченкота гончарської родиниПошивайлів .Відомі майстри: І. Білик, В. Омеляненко та М. Китриш були нагороджені премією імені Д. Щербаківського, а М. Пошивайло премією імені І.Нечуя-Левицького.1999  р. трьом опішнянським майстрам — Білику І. А. , Китришу М. Є. ,Омеляненку В. О.  — була присудженаНаціональна премія імені Т. Шевченка .[37]
Учасниці конкурсу Вodypaint перед виходом на сцену
Експозиція на виставці-продажі в рамках фестивалю «Здвиг-2011»З 2009 року кожного першого тижня липня, під час святкування Національного дня гончара у селищі проходить тиждень Національного гончарного воздвиження «Здвиг».[38] Його мета  — створити національний культ гончарства.Учасники та гості фестивалю-ярмарку можуть взяти участь у:[39] наукових дискусіях;переглядах керамологічних фільмів;майстер-класах гончарів і малювальниць;виставках-продажах літератури з проблематики українського та світового гончарства;творчих конкурсах гончарів;виступах фольклорних колективів та естрадних етноколективів Україні;конкурсі розпису на тілі;екскурсіях до музейних закладів селища.